Дідусь Іван прийняв рішення заповісти мені свої “квадратні метри”. Для нього важливо, щоб я не продавала квартиру, а жила там сама або здавала в оренду своїм більш-менш знайомим людям. Він просто хоче, щоб пам’ять про нього не згасала. А тітка, ще при живому дідусю, мріє продати і розділити гроші за нерухомість

 

Все моє дитинство нерозривно пов’язано з моїм дідусем по батькові. Ми разом ходили по гриби, їздили до нього в гараж, співали пісні на березі річки. Він годував мене своєю фірмовою гречкою з квашеною капустою, а після показував мені фотографії своєї молодості. Ці спогади гріють мені душу в скрутну хвилину.

Зараз мені 27 років. Я подорослішала, а дідусь, в свою чергу, сильно постарів. Ми прекрасно двоє розуміємо, що люди не живуть вічно, а майно людини після її відходу у той світ не розчиняється в повітрі.

Дідусь Іван прийняв рішення заповісти мені свої квадратні метри, як любить він казати. Він уже планує поїздку до нотаріуса разом зі мною. Для нього важливо, щоб я не продавала нерухомість, а жила там сама або здавала в оренду своїм більш-менш знайомим людям.

Його фотографії та записи також переходять мені. Дідусь Іван попросив мене час від часу переглядати і перечитувати їх, щоб пам’ять про нього не згасала.

Поки про це рішення діда Івана знали тільки ми вдвох, ніяких проблем не виникало. Але незабаром звістка про це дійшла до моєї тітки – дідової дочки, а мого тата сестри. Вона в цьому питанні не підтримала дідуся, так як вважала, що спадщина має перейти безпосередньо до його дітей – їй і моєму батькові.

Що ще гірше, вона запропонувала виставити квартиру на продаж. Про її задуми я дізналася через дідуся. Тобто особисто мені вона нічого не говорила. Мій тато, швидше за все, теж був не в курсі ситуації, що склалася.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩