– Ну ти хоч поховай мене, коли я nомру. Немає у мене нікого, а ти за скільки часу стала близькою мені людиною

 

В нашому невеликому містечку раніше жила одна жінка, Люба. Чоловік від неї пішов, дочка виросла і теж переїхала від матері. Жила вона сама у своїй однокімнатній квартирі.

У Люби була дуже нестерпна риса характеру. Вона любить брати гроші в борг, а ось віддавати  назад – ніяк не змусиш. Сусіди давно вже не «займають», а Люба придумує всілякі виправдання, щоб не віддати старі борги.

Люба працює в лікарні прибиральницею. Ось і вирішила займати у своїх «пацієнтів».

– Може буде у вас 50 грн до зарплати? – з заплаканими очима запитувала вона.

–  Так, звичайно, – відповідали їй пацієнти з розумінням і позичали.

Практично всі, хто виписувався з лікарні, прощав їй борги, а якщо хтось і сподівався на повернення, то Люба придумувала такі відмовки, від яких вже не було бажання, вимагати повернути борг.

Витрачала на себе вона «трохи», лише на оплату таксі, в інший район до доньки, так купувала всяку одяг і гостинці внукам. Всі її знайомі знали про її звичку брати в борг і не віддавати, тому й цуралися її.

Жила на її вулиці стара бабуся Віра, одна була старенька, без дітей і без чоловіка, ну і вирішила Люба з нею дружбу вести … Ходить до неї чайок пити, то печиво принесе, то пряники. Ну і почала брати потихеньку гроші в борг. Набрала досить пристойну суму. Бабуся Віра не знає як попросити повернути борг…

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩