Найбільше мене засмучує, коли люди, які абсолютно не знають нашого життя, а починають говорити про мого вітчима: “Іван Миколайович Ольгу виростив, як свою рідну! Ніколи різниці не робив між нею і рідною донькою. Виховував, дбав, забезпечував повністю”. І мати моя сидить, киває у відповідь: “Так Ользі ображатися нема на що, Іван мій їй замінив рідного батька”! Але ж люди не знають, скільки гіркоти мені довелося побачити

 

– З усього найбільше мене, знаєш, дратує, коли люди, які абсолютно не знають нашого життя, а починають говорити про мого вітчима: “Іван Миколайович Ольгу виростив, як свою рідну!” – розповідає 35-річна Ольга. – “Ніколи, мовляв, різниці не робив між нею і рідною донькою. Виховував, дбав, забезпечував повністю”. І мати сидить, киває у відповідь. “Так, – каже, – Ользі ображатися нема на що, Іван мій їй замінив рідного батька”!

– Постривай, але це хіба не так було насправді? Ти ж сама казала, що в дитинстві він тебе не ображав. Та й грошей не шкодував, судячи з усього! Мати не працювала, батько твій рідний ні копійки не надсилав вам, та й не допомагав нічим. При цьому ти була взута, одягнена, навіть з мобільним телефоном і власним ноутом, що на ті часи було дуже непогано. На море тебе возили, за кордон – на його гроші, між іншим, не забувай цього ніколи.

– Не ображав, так! – зітхає Ольга. – Але й не любив мене зовсім. Ніяких розмов зі мною ніколи не вів сам. Навіть про оцінки, і то ніколи не питав і про школу жодного разу не поцікавився. Йому було байдуже до мене, якщо чесно. Зараз ось згадую те своє дитинство, здається, до мене він прямо ніколи і не звертався. Все тільки через матір: “Скажи Олі, щоб зробила те і це”. А потім народилася Яночка, його світло у віконці. І все! Я взагалі перестала існувати для батьків, причому, для обох разом, не дивлячись на те, що мама мені то рідною була.

Рідний батько Ольги пішов з сім’ї, ще коли дівчинці було років 5, залишивши колишню дружину і дитину в справжніх злиднях. Починалися дев’яності, і більшість знайомих, навіть в повних сім’ях, жили дуже невесело, адже не вистачало усього: грошей, продуктів, одягу. Ольгина мати з маленькою донькою на руках буквально виживали, поки не зустріла цього самого Івана Миколайовича. Для неї тоді це було як в лотерею виграти. Бізнесмен, з грошима, з іномаркою, з недавно купленої хорошою квартирою став для самотньої жінки з маленькою дитиною, без роботи, грошей і житла, просто порятунком у найскрутніші часи.

– Мати досі сиринади йому співає, який він добрий, щедрий і взагалі, просто невимовний! – каже Ольга. – А я в дитинстві його сторонилася, хоча він ніколи не звертав на мене особливо уваги, але за дитину свою не сприймав, ставився, як до чужої людини.

А сама мати Ольги швиденько народила новому чоловікові дитину, і всі, по словам Ольги, просто щиро полюбили Яночку, душі в ній не чули. Батько закидав її іграшками, одягом, розвагами, дитина не знала відмови ні в чому абсолютно. Хоча і у самої Ольги, стараннями її вітчима до вісімнадцяти років було багато такого, чого не було у деяких її ровесників. Хороша школа, окрема кімната в великій затишній квартирі, добротний одяг і взуття в потрібній кількості, які щойно почали входити в широкий ужиток гаджети, поїздки раз на рік на відпочинок за кордон. Ольга жила, як у вищому світі.

А потім Ольга закінчила школу і вступила до інституту, а в вісімнадцять років Іван Миколайович попросив прийомну дочку звільнити його квартиру.

– Ні, в нікуди не викинув! – усміхається Ольга, – відразу вони відселили мене в гуртожиток і майже до кінця інституту допомагав вітчим грошима. На їжу і житло вистачало, без надмірностей – з огляду на те, що одяг у мене був ще зі школи. Але, щоб вистачало мені на все необхідне, доводилося економити тоді мені гарно! А перед самим дипломом заявив мені мамин чоловік – все, мовляв, далі сама. Ти доросла людина, з освітою, я зробив для тебе все, що міг.

І з двадцяти двох років Ольга йде по життю сама.

Знімає з подругами квартири, працює, дуже економить і з перемінним успіхом збирає гроші на початковий внесок на квартиру. Чесно кажучи, збирати виходить погано. Допомогти Ользі абсолютно нікому. Вітчим не дає ні копійки, мати не працює, і співвідношення ціни і якості у неї немає. Теоретично, десь є рідний батько, але шукати його зараз сенсу немає ніякого, вважає Ольга. У дитинстві не допоміг нічим, залишив просто, знаючи, що у матері ні копійки за душею немає, а зараз тим більше вона йому не потрібна.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩