Знайду роботу і буду працювати, всі ж якось працюють…

 

Любі 28 років. Вона розлучена, живе з шестирічною дочкою у двокімнатній квартирі. З 20 років вона займалася шиттям на замовлення. Зшити могла абсолютна все: хоч пальто, хоч вечірню сукню.

В декреті вона працювала дома, а потім два роки знімала ще з двома кравчинями приміщення в центрі міста. Таке міні-ательє з пошиття та ремонту одягу. Клієнтів було досить багато, в тому числі й постійних.

Але якось раптом роботи стало менше, замовлень мало, плату за оренду підвищили, ще й пересварилися дівчата між собою. Мікроклімат просто жахливий. На роботу йти не хочеться. Вирішили всі втрьох від оренди відмовитися, розійтися кожен своєю дорогою.

Люба вирішила: “Піду працювати, як всі нормальні люди. Щоб робочий день з 9 ранку до 6 вечора. Два вихідних і відпустка. Щоб все як у людей. А то ні вихідних, ні свят. А шити у вільний час буду”.

Підприємця закрила, стала роботу шукати. Освіта в неї тільки швейна. Пошукала роботу, ніде нічого відповідного. Влаштувалася в мережевий магазин косметики – продавцем. Два вихідних обіцяли, але на ділі виявилося по-іншому, то хтось захворів, то у відпустці, то перед святами всі виходять, то товар отримувати, то цінники міняти. Додому приходила ледве жива. Не те що шити, поїсти приготувати ніколи. Протрималася 2 місяці, звільнилася.

Знову в пошуках роботи. Тут хтось їй сказав, що у швейний цех потрібні кравчині. Люба подумала, що вже цю роботу-то вона знає, це їй цілком походить. Вихідних дійсно два, робочий день теж нормований, оплата від виробітку. Тільки цех майже за містом, добиратися довго і незручно. Ну не страшно. Якось же інші люди добираються.

Господиня виявилася жінкою літньою і дуже владною, розмовляла з підлеглими тільки в наказовому тоні. Роздасть зранку працівникам вказівки, сідає на стілець перед усіма і спостерігає, хто як працює, поговорити навіть не можна. Швачки сидять за машинками одна за одною, як школярі на контрольній під суворим поглядом вчительки. З 12 до першої години перерва на обід. Господиня їде додому. Решта обідають на робочому місці, хто що приніс, то і їсть.

У перший день прийшло велике замовлення на дитячі піжами. Любі, як і всім, дали розкроєні деталі, які треба зшити. Вона і шила, як звикла. Як їй здалося – дуже швидко пошила першу піжаму. Задоволена повертається до сусідки й говорить:

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩