Одного дня мами Христини не стало. Її портрет висів перев’язаний чорною стрічкою при вході у школу. Хтось згадував її уроки, хтось її посмішку, а у когось боліла душа за Христинку. — Шкода дівчину, залишилася сама з батьком і братом, — сказала тоді вчителька української мови. А через кілька років саме ця вчителька на весіллі у Христини була їй за маму

 

Наше життя дуже непередбачуване. Часто воно нагадує зебру – чорна смуга, біла смуга. Здавалося, що вона ніколи не буде щасливою, а зараз живе, як у казці. «Це ж треба», — подумала жінка і на секунду заплющила очі від щастя. Втрата близької людини залишилась в її пам’яті назавжди, але згодом вона вийшла заміж, народила сина і зрозуміла, що час лiкує душу.

***

Христина з дитинства була не такою, як всі. Виглядала дорослішою своїх років, мислила глобальніше, говорила розсудливіше. Її мама працювала у школі вчителькою, тому оцінки нижче п’ятірки не мали права з’явитися в Христининому щоденнику. Всі однокласники знали її маму, хоч вона і не провела жодного уроку в класі доньки. Вони ставилися до дівчини з повагою. Проте дехто вважав її трохи дивною.

Одного дня Христинка прийшла до школи дуже сумна.

— Марія Павлівна занедужала, — почув розмову вчителів один із однокласників.

Ця новина одразу всіх приголомшила, а потім зникла у вирі шкільних дзвоників і перерв.

У дівчини було дві подруги, але вони не заводили мови про це, хоча й щиро співчували. Минав час: заняття, контрольні роботи, усе як завжди… Одного дня мами Христини не стало. Її портрет висів перев’язаний чорною стрічкою при вході у школу. Хтось згадував її уроки, хтось її посмішку, а у когось боліла душа за Христинку.

— Шкода дівчину, залишилася сама з батьком і братом, — сказала тоді вчителька української мови.

Після того, як не стало мами, Христина ще тиждень не ходила до школи. А коли з’явилася на заняття, здавалося, у ній зникло якесь світло, не стало якоїсь частинки її душі.

Подруги завжди були поруч, з того часу слово «мама» стало табу в їх розмовах. Ні про її маму, ні про своїх дівчата не згадували, а коли випадково це слово вилітало з вуст, одразу переводили розмову на іншу тему.

Дівчата стали до Христини більш уважними. Та у неї тепер не було коли з ними гуляти після уроків. Треба було бігти додому і готувати вечерю, обід на завтра, прибирати вдома. Христина взяла на себе усі хатні обов’язки, швидко навчилася готувати смачні страви, якими часом пригощала своїх подружок.

Через те, що сталося, у сім’ї, Христя не поїхала вчитися до омріяного університету. Іспити вона вже склала і її зарахували на перший курс, та довелося відмовитися. Дівчина не могла лишити без нагляду двох своїх рідних чоловіків. Вони звикли, що в хаті завжди була господиня — спочатку матір, потім Христя.

Коли всі подруги насолоджувалися студентською свободою, Христина вже працювала продавцем у магазині, а ще поступила вчитися на заочне відділення в педінститут.

— Донечко, я бачу тебе у майбутньому вчителем. А тобі самій вирішувати, яку професію обрати, — згадувала тоді Христина мамині слова.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩