Влітку на дачу до мене прийшла подруга і невістка. Дочка моя не прийшла, вона не любить дачі. Я випадково проговорилася подрузі, що буду купляти квартиру для дочки. Подруга здивувалася, але сказала, що я хороша мати. А невістка спочатку мовчала, а потім каже: – Це дуже добре, Ірино Гнатівно, але чому ви для сина свого квартиру не купуєте? А я й сказала, що синові не потрібно, у нього житло є. – Що у нього є? Він живе в моїй квартирі, майна у нього ніякого немає. Я так хотіла сказати, що це не її справа, і хай подякує, що її взагалі мій син заміж взяв, але промовчала

 

– І нічого ж не віщувало якоїсь сварки, – розповідає 60-річна Ірина Гнатівна. – Зібралися ми у нас на дачі: подруга моя, син з дружиною приїхали, ну, ми з чоловіком, природно. Донька не приїхала, дачу вона не любить. Чоловіки шашлики смажити пішли, ми на терасі сидимо, розмовляємо: я, невістка Наталя і подруга моя. Подруга каже, добре тут у вас, мовляв. Я кажу, добре-то, звичайно, добре, але, мабуть, продавати будемо дачу восени. Треба дочці моїй якусь квартиру купувати. Може, відокремиться від нас, буде мати свій куточок, так у неї своя сім’я з’явиться, нарешті.

Дітей у Ірини Гнатівни і її чоловіка двоє: тридцятирічний Макар давно відокремився, у нього своя сім’я, правда, своїх дітей ще немає ще поки. А 36-річна Марія досі живе з батьками. Дуже хоче заміж, але не виходить у неї поки що з особистим життям. І на сайтах знайомств сидить, і подруги її знайомили – але не складається нічого, хоч ти трісни. Пара-трійка побачень, і на цьому все.

Всі їй намагаються допомогти, все дають різні поради, намагаються познайомити з кимось, але толку поки немає.

– Шкода її! – зітхає Ірина Гнатівна. – День народження у неї місяць тому був, так вона напередодні аж плакала. Все, каже, погано у мене, в 36 я нуль без палички, ні сім’ї, ні дітей, живу з батьками. Ледве заспокоїли ми з моїм чоловіком її. Вона пішла, а ми поговорили потім з батьком. Вирішили, що треба хоч хутром назовні вивернутися, але купити Марії окрему квартиру, і як можна швидше. Це єдине, чим можна допомогти. І подруга підтримала Ірину.

– Ось, правильно, – каже, – вирішуйте питання з житлом! Буде у неї своя квартира – і особисте життя дуже швидко налагодиться. Зі своїм житлом точно одна не залишиться, чоловік швидко знайдеться.

Проблема тільки в тому, що грошей на покупку квартири немає в їхній родині ні в кого. Марія працює в центрі позашкільної освіти, веде гуртки у дітей. Установа державна, це плюс. Зарплату, хоч і невелику, поки платять. Але що буде з освітою в найближчому майбутньому, ніхто не знає. Може, і взагалі гуртків тепер не буде, нічого дивного. Тут і школа під великим питанням, якщо переведуть всі школи на дистанційне навчання.

У будь-якому випадку, сама Марія квартиру собі не купить ні за що, та й грошей не відкладе на перший внесок.

Ірина Гнатівна з чоловіком теж небагаті, проте, оптимізму не втрачають зовсім. Пошкребли по засіках, зібрали все, що є, готують на продаж дачу. Якщо все у них вийде, як вони хочуть, половину або трохи більше скромною однокімнатної квартири наберуть, решта візьмуть в кредит, який по-трішки виплачуватимуть. Чоловік хотів на пенсію йти, але тепер не вийде. Потрібно буде попрацювати ще років п’ять хоча б, і Ірина Гнатівна якийсь підробіток пошукає. Ну а що робити, всім зараз нелегко, треба дочці допомогти.

– Ну ось, сидимо на терасі, подрузі це все розповідаю, вона киває. А невістка моя, Наталя, мовчала-мовчала, а потім раптом і каже: “Ірино Гнатівно, а чому ви про сина свого не думаєте зовсім? Дочці квартиру треба, все правильно. А синові?” Я кажу, ну у сина є житло, він не на вулиці адже живе. А вона мені прямо при подрузі, уявляєш, заявляє: “Яке це у нього житло є? Це у мене є житло! Ви, можливо, забули, що син ваш живе в моїй квартирі? І свого майна у нього – тільки те, що на ньому?

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩