П’ять років тому мій син з невісткою захотіли взяти квартиру в кредит. Вони обійшли всі банки, але їм відмовили, бо заробляють вони копійки. Я тоді сказала синові, що позичу гроші у своєї багатої подруги, але потрібно буде віддавати їй невеличкий процент від позиченої суми. Звичайно, я віддала їм свої власні гроші, які відкладала багато років. Спочатку було все добре, вони платили вчасно з процентами, а потім мого сина звільнили. Він віднайшов телефон тієї жінки і набрав її. Просив почекати з оплатою, а вона йому сказала, що ніякі гроші нікому не давала і нічого не чекає. Того вечора син прибіг до мене з великими очима. Як же я шкодую про свій вчинок

 

– А тепер за мої ж гроші на мене ображаються невістка з сином, – зітхає 57-річна Ірина Василівна. – Це замість того, щоб подякувати мені. Я їх виручила, допомогла квартиру купити дітям сама, в якій вони п’ять років живуть вже і горя не знають ніякого зовсім. Зараз би бігали по тих роботах з дитиною. Я їм так і сказала, ну йдіть, візьміть кредит у банку! Будете хорошим банкірам борги віддавати, а не поганий матері. А я на вас подивлюся тоді, як ви з цим самі справитися.

Десь 5 років тому Ірина Василівна допомогла купити квартиру своєму синові Миколі і його дружини Вірі, які незадовго до цього стали батьками хорошої маленької дівчинки, її онучки. Грошей у молодої сім’ї було небагато, за столичними цінами на житло – взагалі копійки, кілька сотень тисяч рублів. Але і мотатися по орендованих чужих квартирах з дитиною теж не хотілося.

Микола спробував взяти кредит, але спроби успіхом не увінчалися: у двох банках поспіль їм відмовили без пояснення причин.

І тоді Ірина Василівна запропонувала вихід.

– Сказала їм, що візьму для них в борг у своєї приятельки, колишньої начальниці. Вона жінка дуже забезпечена, і в тому, що шукана сума – вартість недорогої однокімнатної в спальному районі – на рахунках у неї була, сумніватися не доводилося. Попередила сина, що буде і невеликий відсоток по кредиту. Менше банківського, але позичати безкоштовно, тим більше на довгий термін, в наш час якось незручно.

– Зрозуміло. І знайома дала грошей?

– А до чого тут знайома? Гроші дала я, у мене вони були. Але молодим сказала, що сама взяла в борг у сторонньої людини. Ну, хіба не зрозуміло? Щоб платили вчасно і відчували відповідальність! Одна справа, матері винні гроші, вона почекає завжди, увійде в положення, і інша справа – чужої жінки. Тут уже хочеш – не хочеш, а треба платити, людину підводити не можна.

Молоді з вдячністю прийняли допомогу, купили квартиру, в’їхали, відсвяткували новосілля. І до сих пір все йшло непогано: в певний день місяця син перекладав матері чергову виплату в рахунок боргу, щоб та ніби як передала подрузі. Ірина Василівна запевняла, що гроші передала.

Молоді, до слова сказати, платили досить акуратно, іноді навіть з випередженням, намагалися розплатитися з боргом швидше. Хоча жили небагато, вічно економили, нічого зайвого собі не дозволяли.

У півтора року невістка вийшла з декрету, щоб допомагати чоловікові платити «кредит». З дитиною стала сидіти теща, і на п’ять днів – з вечора неділі по вечір п’ятниці – дівчинку відвезли до бабусі. Невістка засмутилася, що не бачить дочка тижнями, але іншого виходу молоді батьки не бачили.

Є борг, його потрібно віддавати, і крапка.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩