Батько наполіг, щоб Надя виходила заміж за сусіда. Коли молоді йшли до шлюбу, люди прийшли подивитися і не могли зрозуміти, чому наречений не Ігор, а Андрій. Надя жила з Андрієм, але не переставала думати про коханого, поки не зрозуміла, що чекає дитину. Тепер вагалася, чи сказати правду чоловікові

 

Не було б щастя, якби лихо не допомогло. Надія у цьому переконалася на власному прикладі, бо витримала в житті зраду від найближчих людей.

Вона не любила згадувати день свого дитинства, коли згоріла їх хата. Мама тоді досвітком пішла на ферму, батько – у своїх справах, а вона, 9-річна дівчинка, ще солодко спала, обнявши улюблену ляльку. За матеріалами.

На подвір’ї було багато людей, що намагалися загасити пожежу. Надя розплющила очі в лікарні. «А де мама, татку?» – запитанням на запитання відповіла Надя. Сльози наповнили батькові очі: «Відтепер мама буде допомагати нам із неба», – мовив сумно.

Усе село, колеги з будівельної бригади, де працював батько Тарас, перейнялися їх бідою: зібрали кошти, допомогли відновити житло. Та особливо батько був вдячний сусідові Антону, який врятував Надійку. А ще позичив йому чималу суму і запропонував пожити з донькою у них.

До року на їх подвір’ї уже красувався гарненький будиночок, обрамлений молодими саджанцями. Надійка тішилася, що батько подбав і про окрему кімнату для неї, яку гарно облаштував.

Радість доньки передавалася Тарасові, який ніяк не міг оговтатися від усього, що сталося. Не раз думав: ліпше б не Юля, дружина, а він… Знав: тепер мусить бути доньці і за маму, і за батька. Вірив: усе ще буде у них добре. Єдине, про що ні хвилину не забував – борг, який зайняв у Антона. Та сусід не квапив його: «Повернеш, коли зможеш. Ніхто ж не застрахований від такого».

Якось на роботі Тарасові чомусь стало зле і він не втримався на риштуванні. Відтоді Надійка подорослішала. Тепер уже вона носила татові передачі у лікарню. Вчилася варити, прати, прибирати.

З часом батько став робити перші кроки, зайнявся ремонтом взуття на замовлення. Надійка ж виросла справжньою красунею. Щоб не залишати наодинці батька, вступила на заочне відділення у педагогічний.

Якось зайшов до них Антон. Дивним поглядом обвів Надю. Присів біля Тараса. «Ви тут поговоріть з татом. А я піду в садок, нарву вишень на вареники», – сказала дівчина. «Вона у тебе й сама, як вишенька», – несподівано мовив Антон.

Тарас тяжко зітхнув. «Розумію, що не про доньку мою ти прийшов поговорити, Антоне, а про борг. Зачекай ще трішки, якщо можеш. Бачиш, як доля мене шмагає. Те, що назбирав, пішло мені і Надійці на лікування», – став оправдовуватися.

«Дарма так думаєш, Тарасе. Саме про Надійку я й хочу поговорити з тобою. Та сума, яку ти позичив, тепер уже не має ніякої цінності. А щоб були ми у розрахунку – віддай за Андрія, мого сина, свою Надійку», – мовив серйозно.

Тарас якось не одразу збагнув, що таке каже сусід, а потім аж стрепенувся: «Ти що – пропонуєш продати доньку?»

«Чому продати? Андрій – тямущий, роботящий, і до Надійки небайдужий. Лише несміливий. То чом би нам не породичатися? А те, що на 13 років старший від Наді, то, може, й на краще? Знаю, є у неї хлопець. Бачив, як проводжав її додому, але то діло поправиме. Словом, думай, Тарасе», – сказав і зачинив за собою двері.

Тарас ніяк не наважувався розповісти Надійці про цю розмову. Та вона і сама помітила, як після відвідин сусіда батько посмутнів. Не витримала: «Що сталося, тату? Скажи, я зрозумію».

Надія слухала батька і не могла повірити, що через гроші він готовий віддати її за нелюба. Усі ці роки батько й словом не обмовився про той злощасний борг. Бідолашний таточко! Скільки довелося йому пережити! Отже, від її рішення залежить його спокій? Тільки як пережити розлуку з коханим Ігорем? Вона життя свого не уявляє без нього!

Здається, усе село вийшло подивитися, як Андрій з Надійкою йшли до церкви вінчатися. Ніхто не міг зрозуміти, чому її наречений – Андрій, а не Ігор. Надія намагалася не думати про це, відганяла сумні думки, переконуючи себе, що сталося так, як мало статися…

***

Андрій був турботливим і лагідним чоловіком для Наді і добрим зятем для Тараса. Його роботящі та спритні руки помітно змінили їх обійстя, воно стало ще затишнішим і красивішим. Здається, що й Тарас наче помолодшав, відколи Андрій у них поселився. Високий, кароокий – він був гарною парою для Надійки.

На вигляд і не скажеш, що така різниця між ними у роках. Надія намагалася бути веселою, увійшла у роль молодої господині, і ніхто й не здогадувався, що про Ігоря вона не переставала думати. Дуже за ним сумувала. Щоправда, гріх їй жалітися: Андрій гарно до неї ставиться, виконує усі її забаганки. Та якийсь він аж занадто стриманий. Не вміє говорити таких ніжних і красивих слів, які чула від Ігоря. І хіба вона винна, що серце рветься до нього?

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩