В СEЛІ ВСІ ВВAЖАЛИ КЛАВДІЮ НАЙКPАЩОЮ ГOСПОДИНЕЮ. І ТІЛЬКИ ЇЇ ЧOЛОВІК ЗНAВ ПPАВДУ. У ОРЕСТОВОЇ ПЛEМІННИЦІ БУЛО ВEСІЛЛЯ. ВСІ ГYЛЯЛИ І ВEСЕЛИЛИСЬ. ОРЕСТОВІ БУЛО СYМНО. А ПIСЛЯ ВЕСIЛЛЯ НE СТAЛО ОРЕСТА

 

Хазяйкою була Клавдія Степанівна! Таких – пошукати.

Хліви аж ломились від живності, засіки – від зерна, а сінник – від зела пахучого для худібки… За матеріалами

“Хазяйка”. Автор Ірина Ясінська

Куди оком не кинь – всюди порядок. У дворі – рівненькі ряди вишуканих троянд квітують. За хатою – садок, усім на заздрість. Бо якого тільки там плоду не родило! Щоосені Клава зі своїм чоловіком Орестом їздять у місто продавати своє добро.

А город! Казка… Тут помідори – відрами, огірки – бочками, буряки, бараболя, морква та баштанні – возами… І вже не рахувати усіх бобових, зернових та іншого багатства…

Добра господиня Клавдія Степанівна… Тільки й чути:

─ Оресте! Де ти ходиш? Хіба не чуєш, як свині верещать? Давай їсти, бо сало не наросте…

Розляглась у садку на дерев’яному топчані, книгу читає, боки гріє на сонечку. На обличчі – маска з малини й вершків. Бо ж справжня жінка за будь-яких обставин має бути гарною. А пані Клава вродою ніколи не була обділена…

─ І коли ти тільки все встигаєш? – дивується молодша на кілька років сусідка Рая. – І манікюр, і педикюр, і стрижка. А обличчя яке гладеньке! Ні зморщечки… Не те, що в мене.

─ А ти не лінуйся. Себе треба любити. Тоді й час знайдеться для душі і тіла…

─ Еге ж! Де тому часові взятися? Не встигнеш прибігти з роботи, а вже й господарство порати треба. А тоді – вечеря, діти, уроки перевірити… Нескінченна вервечка справ. Доки все переробиш, то ледве до ліжка сунеш. Ноги не слухаються… Яка вже там краса! Похлюпався в душі – і спати…

─ То чого ти на ту роботу ходиш? Якби ж хоч заробіток був нормальний. А то бігає за ті копійки, черевики стоптує… Хіба твій Володька мало має прибутку в своєму магазині? Тож не бідуєте і з хліба на воду не перебиваєтесь… Сиди собі вдома, господарюй. Тоді все встигатимеш.

─ Справа ж не в заробітку, а в тому, щоб між людьми бути. Бо вдома нудьга заїсть.

─ Ой, Райко! Не сміши мене! Нудьга… А ти заведи таке господарство, як у нас. Тоді не буде нічого заїдати…

─ Звісно… Тобі добре казати. Он якого чоловіка маєш! Все робить. А мій Володька вдома й за холодну воду не береться. Навіть сіно косити і дрова рубати людей наймає… Яке тут господарство! Він і дня біля нього не ходитиме… А все буде на мої руки… Воно мені таке треба?

Отак за розмовами й духмяним чаєм збігає непомітно час. Уже Рая і додому збирається, а пані Клава знову філіжанки наповнила. Сидять, обговорюють сільські новини. А за вікном вечоріє.

Пішла сусідка. Клавдія неквапом до троянд попрямувала. Треба живців нарізати та під баночки посадити. Щоб уся садиба квітувала. Нехай усі бачать, яка вона доладна господиня! Садить живці і до чоловіка гукає:

─ Оресте! Корів позаганяв у хлів?

─ Так, люба.

─ А подоїв?

─ Ще ні.

─ Іди дій швиденько. Бо я не маю часу. Бачиш, скільки живців нарізала. Тут до темної ночі роботи…
Зітхає Орест. Бере мовчки відра та й іде в хлів…

Вправна Клавдія господиня. У оселі – добротний ремонт, гарні меблі. У дворі – альтанка затишна, запашними трояндами обвита.

Кругом – ні смітинки. Бо доки хазяйка спить, Орест вже з віником походжає, у обійсті лад наводить… Та дружина його цінує, хвалиться односельцям:

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩