Я ПОЇХАЛА В ІТAЛІЮ НА РOБОТУ, А ВИЙШЛO ТАК, ЩО СПOЧАТКУ Я ВЛAШТУВАЛА СВОЄ OСОБИСТЕ ЖUТТЯ, А ПOТІМ І МОЯ ДОНЬКА ВUЙШЛА ЗAМІЖ В ІТAЛІЇ

 

Якби ще 3 роки тому мені сказали, що у мене в житті так все зміниться, я б щиро не повірила, тому я хочу розповісти Вам свою історію.

Я з чоловіком розлучена дуже давно, коли дочці було 3 роки, зараз їй 30. Мені 53 роки, я жінка, що відбулася. В тій сфері, де я працювала, я досягла успіху, була начальником відділу страхової компанії. Маю квартиру, дачу, машину, тільки особистого щастя якось не вистачало. Був чоловік, але пов’язувати з ним життя, я не наважувалася, напевно, просто не любила.

Все б нічого, але мене дуже турбувала дочка, вірніше те, що вона ні з ким не зустрічається. Саме невлаштованість в особистому житті мене підштовхнула до того, щоб намагатися знайти роботу і виїхати. Я вважала, що якщо дочка залишиться одна, вона буде більш самостійна і вільна в своєму виборі і, можливо, шанс влаштувати своє життя у неї значно підвищиться.

Думаючи так, я стала вирішувати, куди ж поїхати і так як раніше неодноразово бувала в Італії туристкою, зупинилася на цій країні. Звичайно, я розуміла, що бути туристом і жити, працюючи в Італії, це абсолютно різні речі. Враження про країну і людей залишилося від моїх поїздок дуже гарне, тому вирішила все-таки, що хочу в Італію.

Мене, звичайно, бентежило не знання італійської мови. В житті я напориста, цілеспрямована і, думаю, не слабка людина, тому знала, що, доклавши сили і занурившись в середовище носіїв мови, я освою його. Дзвонила в кілька агентств, що займаються працевлаштуванням в Італії, і не пошкoдувала про це. Протягом трьох тижнів йшло оформлення документів для роботи в Італії, потім я приїхала до Італії, в Неаполі мене зустріли, забезпечили житлом, багато розповідали, що і як, підбирали роботодавця, організовували для мене співбесіди.

Почала працювати в сім’ї, доглядати за жінкою, якій під 87 років, вакансія “баданте”, тобто українською просто компаньйонка. Звичайно, спочатку було дуже складно, а часом навіть не згадаєш без сміху ситуації, які складалися, адже я не знала італійської мови, вона не знала української.

Я посилено, використовувала кожну вільну хвилину, вчила слова і, що гріха таїти, моя господиня дуже терпляче весь цей час ставилася до мене, часом допомагаючи освоїти мову, адже в минулому вона була викладачем італійської мови. Я знала, що десь в  місті в якому я жила, є клуб, де збирається українська діаспора. В один з вихідних днів, а було це в переддень Різдва, я вирушила шукати адресу, яку мені підказали знайомі і, чесно кажучи, заблукала.

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩