В селі мене люди засуджують, сміються з мене за спиною. Але по-іншому я жити не можу, така доля моя. Зараз мої батьки зовсім старенькі, але хочуть тримати і город, і господарство, хоча обходжу все я сам. Сестра моя приїжджає лише на великі свята. Привозить ковбаси, цукерки. Як же батьки їй радіють. Віддають їй складені з пенсії гроші, щоб я не знав, бо “то донька, їй треба”. Надя їде додому. Чекати її аж на Різдво чи Великдень. А щоранку батько й мати кличуть мене, щоб порався в них по господарству, допомагав їм в усьому, бо я – син

 

Можливо люди мене в селі засуджують, сміються за плечима, але такий у мене характер, не можу я інакше.

Зараз мої батьки старенькі. Я сам доглядаю за ними, живу в сусідній хаті. Щоранку йду до них, допомагаю поратися по господарству, хоча не знаю для чого вони то все тримають, адже самі вже працювати не можуть, все на моїх плечах.

Але є у мене ще рідна сестра, Надія. Надя живе у сусідньому селі, чоловік у неї фермер, гроші мають добрі.

Все своє життя мої батьки допомагали лише Наді, дуже горнулися до багатого зятя, все хотіли догодити сватам. Молоко здавали, свині продавали, яйця, кури, а гроші відкладали для доньки. вважали, що я старший син і маю сам собі гроші заробляти.

Коли я привів до хати дружину, бачив, що батьки не люблять Людмилу, тому ми купили сусідню глиняну хатину і стали там жити.

Надя до батьків приїжджала лише на свята. Навозила різних гостинців, цілувала батьків, несла до хати цукерки. Як же батьки раділи їй, наче сонце з неба до них зійшло. Надя сумки не пакувала у мами, брала лише пачками гроші, а потім знову з’являлася на Різдво чи Великдень.

Минали роки, батьки постаріли. самі робити нічого вже не можуть: і город, і господарство їх все на мені. А я не можу до них не ходити, бо бачу як їм важко, а сам живу в сусідній хаті. Шкода їх. То лампочка перегоріла, то курка пропала, то ворота не відчиняються, а мама чи батько біжать до мене.

 

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩