Пів року минуло, як моя донька вийшла заміж. Відтоді з батьком ми Галини не бачили. До нас вони приїжджати не хочуть. Якось я натякнула, що ми самі можемо приїхати до них, а донька сказала, що її свекри дуже порядні та виховані люди. Вони не зрозуміють, що ми з села приїхали до них без запрошення, а запрошувати нас ніхто не спішив. Донька телефонує дуже рідко, багато розповідає про свекруху. Лише тепер я зрозуміла, яка доля чекає на нас з чоловіком в селі

 

Багато чую від знайомих жінок різних не дуже приємних історій про те, як їм важко живеться зі своїми свекрухами. А у мене своя історія, зовсім інша, на жаль, важка для мене, не зрозуміла.

Я так гордилася, що маю доньку. Думала опора на старість буде і підтримка, адже донечка, то не син, син – то чужа дитина.

я все життя прожила з чоловіком в селі, але працювали старанно. Галинка у нас ще з дитинства ходила, як королева. Все найкраще в садочку, а потім в школі. Для доньки ми не шкодували нічого. самі могли лише сидіти на хлібі та воді, а донька у нас бачила, ходила та носила все.

Потім Галинка вступила на навчання і для нас з батьком почалися важкі часи, адже потрібно було і одягнути, і нагодувати, і речі гарні купити, ще й на квартиру дати, бо ми не хотіли, щоб Галинка не жила в гуртожитку і не соромилася, що вона з села.

Коли Галина сказала, що збирається заміж за міського хлопця з багатої родини, ми з чоловіком аж сяяли від щастя. Навіть єдину корову продали, щоб допомогти з весіллям. Але воно було в ресторані, у який з нашої родини були запрошені лише я з чоловіком і все.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩