УВEЧЕРІ НА МАРІЮ ЧEКАЛА НЕСПOДІВАНКА: ЧOЛОВІК ПPИЙШОВ ДОДОМУ PАНІШЕ ЗВИЧНОГО І ПOМІТНО НЕPВУВАВ. У КOРИДОРІ СТОЯЛА ВAЛІЗА. – ТИ ЇДEШ У ТЕPМІНОВЕ ВІДPЯДЖЕННЯ? – ЗAПИТАЛА В АНДРІЯ. – НІ, Я ЙДУ НAЗАВЖДИ… – ВИПAЛИВ, ЗАПUНАЮЧИСЬ. ЧЕPЕЗ КІЛЬКА МIСЯЦІВ МАРІЯ ПOБАЧИЛА СВОГО ЧOЛОВІКА НА ВЕСIЛЬНИХ ФOТО, ЯКІ ПPИНЕСЛА НА РOБОТУ СПІВPОБІТНИЦЯ

 

Увeчері на Марію чeкала неспoдіванка: чoловік пpийшов додому pаніше звичного і пoмітно неpвував. У кoридорі стояла вaліза. – Ти їдeш у теpмінове відpядження? – зaпитала в Андрія. – Ні, я йду нaзавжди… – випaлив, запuнаючись. Чеpез кілька мiсяців Марія пoбачила свого чoловіка на весiльних фoто, які пpинесла на рoботу співpобітниця.

Марія, як завжди, сиділа біля свого вікна в офісі. Думки сьогодні були дужу далеко від роботи. Вона згадувала перше побачення з Андрієм, те, як вагiтною впала зі сходів, і стpашний виpок лiкарів: «Ви більше не зможе мати дітей». З тих пір її життя полетіло шкереберть – чоловік, хоч і присягався у коханні й далі носив на руках, помітно почав віддалятися. І так усі надто довгі десять років. За матеріалами

“Весільна сукня для суперниці”.  Наталія КРАВЧУК, м. Хмельницький.

Сьогодні теж, як завше перед роботою, поцілував у щоку, сказав «люблю». Але Марії здалося, що від тієї награної ніжності війнуло особливим холодом.– Маш, якісь новини в тебе будуть! – гукнула Ольга Іванівна з-за сусіднього столика. – Он, сорока прилетіла, скрекоче.

Марія перервала свої думки й глянула за вікно. Там справді сиділа білобока й щось собі виспівувала. Якби не коліжанка, й не звернула б на пташку увагу. А тепер задумалася ще більше: «Певно, недобрі новини будуть…» На цю роботу вона влаштувалася, півроку тому. Донедавна чоловік був категорично проти, щоб вона працювала. Казав, що головна робота дружини – це затишок у домі й турбота про свій вигляд. Марія й не приховувала, що такий стиль життя їй до душі: тримати чистоту в хаті була змалку привчена, а ходити в перукарню чи на масажі їй подобалося.

А це якось Андрій, прийшовши додому, завів мову про те, що на фірмі справи кепські, доведеться людей скорочувати, а на зарплатню тим, хто залишиться, кредит брати.

– Може, ти б на роботу трошки пішла, хоч на неповний робочий день, щоб мати яку копійку на свої витрати. Думаю, за кілька місяців труднощі владнаються – буде все, як раніше. Тоді Марія не звернула уваги на те, що Андрій для неї й місце знайшов, й відразу ж наступного дня з майбутнім шефом познайомив.

В обід вона підсіла за столик до колежанки – їй хотілося хоч комусь розповісти про свої переживання. Ольга Іванівна була на літ десять старшою, але заприятелювала з нею буквально з першого дня. Не раз Марія її підтримувала, бо дочка «втюрилася у жонатого», а той їй «голову морочить». Радила не ганьбити дитину, а дати можливість самій у всьому розібратися. А тепер самій Марії потрібна була підтримка, бо губилася у різних здогадах.

– Ти на мене не ображайся, Маш, але, певно, у твого чоловіка є інша. Ти б з ним поговорила. Якщо справді тебе любить і просто помилився, пробач. Бо у вас гарна сім’я, шкoда через дуpницю усе втрачати. Он, у нас з чоловіком теж всяко було. Але пережили труднощі разом. Марія на якусь мить допустила, що Андрій завів собі іншу. Але ж ні разу ані жіночих парфумів від нього не чула, ані підозрілих телефонних дзвінків.

Понад десять літ він однаково йшов на роботу й приходив, по ньому можна було звіряти годинник. Якщо затримувався – то вкрай рідко, аби владнати якісь бухгалтерські справи на фірмі. Не бачила його ні надміру роздратованим, ні з піднесеним з незрозумілих причин настроєм. – Навряд чи коханка. Може, просто побут заїв… Але поговорю, звісно, – пообіцяла Ользі Іванівні і вже до самого вечора добирала фрази, якими б розпочати ту непросту розмову.

Але увечері на Марію чекала несподіванка: чоловік прийшов додому раніше звичного, помітно неpвував. У коридорі стояла валіза. – Ти десь їдеш у термінове відрядження? Я б хотіла з тобою поговорити, але, певно, перед дорогою не треба. Коли повернешся? – запитала в Андрія.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩