ВАСИЛЬ, ГYЧНО ГPЮКНYВШИ ДВЕРИМА, ПІШОВ З ХАТИ. ПІШОВ НАЗАВЖДИ. БО НЕ CИЛА БУЛО ЖUТИ З НЕЮ, ЙОГО ДPYЖИНОЮ. ШКОДУВАВ ТІЛЬКИ ДВОХ СИНІВ. ВЖЕ РОКІВ ЗО ТРИ НЕ ЛAДUЛОСЬ В ЙОГО СІМ’Ї. ДPYЖИНА МАРИНА СТАЛА НЕЗАДОВОЛЕНА ЙОГО ЗАРОБІТКАМИ, ПОВЕДІНКОЮ І НАВІТЬ ЙОГО ПРИСУТНІСТЮ. ВАСИЛЬ ІНКОЛИ ДУМАВ, ЩО ВОНА ЗУСТРІЛА КОГOСЬ ІНШOГО, АЛЕ З ЧАСОМ ПЕРЕКOНАВСЯ, ЩО НЕ В ЦЬOМУ ПРИЧИНА

 

Василь, гучно грюкнувши дверима, пішов з хати. Пішов назавжди. Бо не сила було жити з нею, його дружиною. Шкодував тільки двох синів. Він був гарним сім’янином, родина завжди була на першому місці, завжди змовчував дружині у відповідь на її постійні докори, які з часом були все частішими.

Блукав вечірнім містом, перебираючи прожите за десять років спільне життя. Вже років зо три не ладилось в його сім’ї. Дружина Марина стала незадоволена його заробітками, поведінкою і навіть його присутністю. За матеріалами

Василь інколи думав, що вона зустріла когось іншого, але з часом переконався, що не в цьому причина: не мала вона нікого. Єдиною причиною була велика жадоба до грошей. Скільки б він не заробляв, а приносив добрі гроші, для неї все було мало.

А які вони були колись щасливі, отримавши свою маленьку кімнатку в гуртожитку! Нарешті вони самі!

Нікому вони не заважають і ніхто їм, бо жили досі в тісній квартирі Василевих батьків. Купили найнеобхідніше, обставили скромними меблями. Пригадав, що саме ці три роки, прожиті в гуртожитку, залишились в його пам’яті найкращими роками їх сімейного життя. Бо тут наpoдився старший син Ваня, тут його хрестили, тут же його купали, тут же його й “обмuвали” всім третім поверхом.

Через два роки одержав Василь малосімейку. Яка це була радість! Усе своє: і кухонька, хоч і маленька, і туалет, і ванна, і кімната. Обставили новими меблями і жили радіючи. А через рік — знову хлопчик, викапаний тато. Василь подав заяву на розширення. І невдовзі перед новим роком — новосілля в трикімнатній просторій квартирі.

Василь був на хорошому рахунку на роботі. Його як кваліфікованого інженера-будівельника перевели на більш оплачувану посаду. З’явились дорогі меблі, купувався модний одяг.

Грішми, звичайно, керувала Марина. Дивись, то шубу дорогу купила, то костюм новий є, то ще щось, і до кінця місяця не вистачало. Пиляла Василя:

— Подивись, он Свєткuн Олег скільки заробляє, і в неї на все вистачає. А ти приносиш стільки, що й на хліб немає. А Женька, наша економістка, щовечора ходить з чоловіком у ресторан. А от скажи, коли ти зі мною був у ресторані? — сипала словами-прикладами Марина. — Коли я вже зможу поїхати на відпочинок за кордон, як-от Віра Іванівна, моя начальниця?

Василь, щоб якось заспокоїти свою розгнівану половину, пояснював, що не все зразу, дасть Бог і вони поїдуть відпочивати, от трішки підзароблять грошей, та треба й економити, а не купляти щомісяця новий одяг.

— На чому ж економити? Ти бачив, як ходять мої колеги на роботі, який у них одяг? — не вгамовувалась Марина.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩