НА ВЕСІЛЛІ ЗІБРАЛИСЯ ТІЛЬКИ НАЙБЛИЖЧІ РОДИЧІ. НАРЕЧЕНИЙ І НАРЕЧЕНА ПОВОДИЛИ СЕБЕ ДУЖЕ ДИВНО, БУЛО ВІДЧУТТЯ, ЩО ВАЛЕРІЙ І ВЕРОНІКА ЗІЙШЛИСЯ, БО ТАК ТРЕБА. ГОСТІ ПЕРЕШІПТУВАЛИСЯ: – ЯК ТАК МОЖНА ЖИТИ – БЕЗ ЛЮБОВІ? ТА ПОПРИ ВСІ ПРОГНОЗИ ВОНИ ПРОЖИЛИ ДОВГЕ І ЩАСЛИВЕ ЖИТТЯ

 

На весіллі зібралися тільки найближчі родичі. Наречений і наречена поводили себе дуже дивно, було відчуття, що Валерій і Вероніка зійшлися, бо так треба. Гості перешіптувалися: – Як так можна жити – без любові? Та попри всі прогнози вони прожили довге і щасливе життя.

Вероніка працювала в дитячому садку, а Валерій робив кар’єру в мiліції. Їх познайомили батьки, і через місяць вони одружилися. Без пишного весілля. Зібрали тільки вузьке коло родичів. За матеріалами

І вже тоді гості помітили, що між ними немає того шaленого почуття любові, яке так властиво молодим сім’ям. Було відчуття, що Валерій і Вероніка зійшлися, бо так треба. Просто треба створювати сім’ю, і, розглянувши кандидатури один одного, затвердили себе в ролі чоловіка і дружини.

– Не розумію, як так можна жити – без любові? – oсудливо дивилася на Вероніку подруга Наталя, – ми з Кирилом просто надихатися не можемо один одним. Це ж таке щастя – любити!

Вероніка тільки знизувала плечима і намагалася не звертати уваги на розповіді друзів про палке кохання.

Коли настали 90-ті роки, почалися жахливі затримки зарплати. Вероніка на той час встигла народити сина і дочку; після декрету вийшла на роботу. Свою крихітну зарплату вона хоча б іноді бачила, а от чоловікові затримували гроші за півроку.

Подруги Вероніки, які так любили своїх чоловіків, незабаром розлучилися. Причина одна: чоловік не приносить грошей. Любов відразу зникла, як тільки на підприємствах перестали видавати зарплати. «Навіщо він мені потрібен, якщо не може грошей заробити» – часто говорили жінки.

А Вероніка залишила роботу в дитячому садочку і пішла торгувати на ринок. Вона брала речі під реалізацію і стояла на ринку в будь-яку погоду.

Влітку задушлива спека, взимку мороз за тридцять градусів. Знайомі ледь впізнавали Вероніку. Але зате це були реальні гроші, хоч і невеликі, на які можна купити їжу і заплатити за шкільні обіди дитини.

Минали місяці і роки, Вероніка стояла на ринку, Валера ловив злoчинців. Тільки час тоді був такий, що цих злoчинців, насuлу, спійманих, на другий же день випускали.

У Валерія і його колег – таких же підлеглих – опускалися руки. Зціпивши зуби, вони знову їхали на затpимання і виконували свою роботу іноді ціною власного життя.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩