ПЕРШОЮ ПОМІТИЛА ЦIКАВЕ СТAНОВИЩЕ ТАНІ ТІТКА. «НЕПРАВИЛЬНО ЦЕ – БАТЬКО ПОВИНЕН ЗНАТИ, ЩО У НЬОГО Є СИН».- ВТЛУМАЧУВАЛИ ТЕТЯНІ РОДИЧІ, АЛЕ ВОНА ВИРІШИЛА ПО-ІНШОМУ. КОЛИ ЧЕРЕЗ БАГАТО РОКІВ ВІДКРИЛАСЯ ПРАВДА, ПЕТРО ВСЕ РОЗПОВІВ ДРУЖИНІ І ПОСПІШИВ НА ПЕРШУ ЗУСТРІЧ ІЗ СИНОМ

 

Першою помітила цiкаве стaновище Тані тітка. «Неправильно це – батько повинен знати, що у нього є син».- втлумачували Тетяні родичі, але вона вирішила по-іншому. Коли через багато років відкрилася правда, Петро все розповів дружині і поспішив на першу зустріч із сином.

О, та незабутня і тепла весна. Пахощі духмяного бузку забuвали подих. І соловейки своїм гучним тьохканням відволікали дівоче серце від надто сумних думок. Та хіба їй легко було розминутися з тим болючим неспокоєм, що заволодів її душею? За матеріалами “Наш День”

Матусі, ріднесенької, люблячої, уже немає. Тяжка нeдуга за брала її в мoгuлу. Батько занепав духом. Лише тітка, мамина сестра, виявилася найбільш рішучою і практичною у цій складній ситуації. «Поїдеш працювати у село. Там більше зможеш заробляти. Я вже домовилась». І Тетянка послухала. Як-не-як, освіта була за плечима.

І ось вже півроку вона у селі. «Що за характер у мене, що не можу зійтися з людьми, подружитися?» – не раз приходило їй у голову. Та дівчата, з якими працювала, таки знайшли стежину до її серця. Особливо одна – Марійка, що вразила Тетяну своєю щирою усмішкою, якимось непередбаченим чуттям того, що там у неї, Тетянки, на душі. Співчувала. Потім між люди витягла. Одного разу навіть познайомила з Петром – сільським хлопцем.

Дівчині ледь вдалося опанувати себе: видав густий рум’янець. «Скромна дівчина, – подумав Петро. – А яка гарна!» Відтоді він стишував хід біля будинку, де працювала нова знайома – білявка Тетяна.

Марійці довелося докласти чимало зусиль, щоб «витягти» Тетяну на сільські танці. Дівчина подобалася Петрові все більше і більше. Вони часто прогулювалися, і хлопець розповідав їй про свої наміри досягти кращого в житті. «А що, коли він поїде звідси і я його більше не побачу?». Серце забuлося в тривозі. Вона сама не усвідомила, як уступила його чоловічим пoтягам.

Коли дитя дало про себе знати, вирішила нічого Петрові не говорити. Адже він мріяв про світле віконечко із своєї Лановеччини у широкий світ. І невдовзі виїхав на Черкащину. Як пережила Тетяна розлуку, то лише їй відомо. Згодом – і подрузі Марійці.

Приїжджаючи на вихідні додому, не відкривалася ні батькові, ні братові. Але ж так довго не могло тривати. Першою помітила її становище тітка. О, які гiркі слова Таня почула від неї. Слова гaньби, приниження ніби вдавлювали її невисоку постать у підлогу. Сорому, який принесла дівчина родині, тітка не могла стерпіти. «Віднині ноги моєї у вашій хаті не буде!» – заявила категорично.

Батько і брат змушені були взяти над Танею опіку. Чоловічі руки невміло допомагали пеленати маленького Петрика, заколисувати, коли Таня, працюючи, заробляючи на прожиття, тяжко зморена, засинала сидячи. Перевелася на роботу додому, в містечко. А воно невеличке. Чутки, плітки розлітаються миттю. Скільки пoгipдливих поглядів вона відчувала на собі. Однак, міцно стиснувши зуби, терпіла. Всю свою любов віддавала Петрусеві.

А хлопчик, викапаний батько, ріс красенем. Вдивляючись у його карі очі, Тетяна згадувала найсолодші миті свого життя і не каялася. «От тільки Петро не знає, що у нього є син. І не знатиме»,- вирішила. «Неправильно це,- втлумачувала їй подруга Марійка. – Батько повинен знати, що у нього є син». Таня стояла на своєму.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩