МАМИНІ ГОЛОСІННЯ ПРО МОЮ ГІРКУ ДОЛЮ ПЕРЕРИВАЛИСЯ НАЙГІРШИМИ ЕПІТЕТАМИ НА АДРЕСУ МОГО ЧОЛОВІКА І ЗВИНУВАЧЕННЯМИ МЕНЕ: НЕ ЗМОГЛА, НЕ ВТРИМАЛА, ТРЕБА БУЛО БОРОТИСЯ ЗА СІМ’Ю. А ЗА ЩО БУЛО БОРОТИСЯ? І З КИМ? У НАС ДО СЬОГОДНІШНЬОГО ВЕЧОРА ВСЕ БУЛО ДОБРЕ. А ВВЕЧЕРІ Я СПУСТИЛАСЯ ПЕРЕВІРИТИ ПОШТОВУ СКРИНЬКУ

 

Мій власний маленький, але такий звичний і затишний світ звалився, коли мені виповнилося 34 роки. Ще вчора здавалося, що все було: затишне житло і міцна сім’я, а сьогодні все стало брехнею і піском, який просівають крізь пальці. Чоловік сам подав на розлучення, продовжуючи жити зі мною в одному будинку, посміхатися мені і дітям за вечерею, а потім просто прийшла листом його позовна заява з призначеною датою. За матеріалами

– Давно хотів тобі сказати, – м’ялася колись найрідніша для мене людина, – так буде краще. Я втомився брехати.

– Куди ти підеш, – ридала мама, дізнавшись про те, що ми з Миколою розлучаємося, – кому ти потрібна з двома дітьми, без роботи і без будинку? У мене батько живе і сестра твоя молодша.

Мамині голосіння про мою гірку долю переривалися найгіршими епітетами на адресу мого чоловіка і звинуваченнями мене: не змогла, не втримала, треба було боротися за сім’ю. А за що було боротися? І з ким? У нас до сьогоднішнього вечора все було добре. А ввечері я спустилася перевірити поштову скриньку.

– Було б про що ревіти-то! – прокректав дід зі свого інвалідного візка, – Не війна! Бач, знайшли горе. Впораєтеся, онук підріс уже, ще поживеш.

Але поки я погано розуміла, як викрутитись із цієї біди.

– Нема чого тобі працювати, – сказав чоловік 3 роки тому, коли мене з 4-х річним сином в черговий раз виписали зі стаціонару – не до садочку у нас син, сиди вдома, виховуй. Хоча б до школи.

І я сиділа, ростила сина, водила на гуртки і в музикалку старшу дочку Ніку. І ось тепер син пішов в школу, дочці скоро 15 років, роботи немає і квартиру, яка належала чоловікові ще до шлюбу, я повинна звільнити через тиждень.

– У тебе є бабусин будинок, – сказав Коля, – речі я допоможу перевезти, можеш забрати посуд, техніку, пралку, холодильник і все інше. Ой спасибі тобі, великодушний мій чоловік. Звичайно заберу. І холодильник, і пралку. Тільки для чого мені пралка в старенькій хаті без водогону і з пічкою. Тому що за 4 роки після того, як цей будиночок дістався мені від бабусі і діда, якого забрала мама, ти відмовлявся там що-небудь робити, кажучи, що у нас є упорядкована квартира, а будиночок в приватному секторі – просто дачка. Дачка, в якій мені тепер доведеться жити. З дітьми.

– Фу, вогкістю пахне, – Ніка скривилася, входячи в будинок, – я не хочу тут жити, я хочу додому. А Коля швиденько згвинтив, щоб не пояснювати дочці, що це тепер і є її будинок. Через тиждень, прийшовши зі школи Ніка почала квапливо збирати свої речі в пакети і сумки.

– Я маю право вибирати, – запально вигукнула вона, – я буду жити з татом, я не хочу тут колупатися з дровами і тазиками. Ти не змогла утримати батька, чому я повинна страждати?

Дочку я не тримала, а маленький Мишко притиснувся до мене, як настовбурчений горобець і просто обійняв мене міцніше своїми ще дуже слабкими руками. Як ми з сином пережили першу зиму в старенькій хаті?

Як розповісти, що я вставала о 2 годині ночі і йшла знову топити грубку, щоб до Михайликового пробудження було тепло. А Мишко після школи старанно складав в сінях стопку мерзлих дров, щоб вони зігрілися і відтанули до вечора, коли прийде пора знову топити піч.

Як розповісти про відра, які ми тягали на санчатах удвох з сином, щоб влаштувати «банний» день?

Як розповісти про докори мами:

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩