В РЕАЛІБІТАЦІЙН0МУ ЦЕНТРІ ПОГЛЯДОМ Я ЗУСТРІЛАСЬ З ХЛОПЧИКОМ, ЯКИЙ СИДІВ В ІНВАЛІДНОМУ КРІСЛІ І НЕ МОГЛА ВІДВЕСТИ ВІД НЬОГО ОЧЕЙ. НАСТІЛЬКИ ГАРНЕНЬКИЙ, МИЛИЙ, ВИЛИТИЙ МІЙ ЧОЛОВІК – Я ПРОСТО ЗАКОХАЛАСЯ В ЦЮ ДИТИНУ. А ЧОЛОВІК, ПОЧУВШИ ЙОГО ПРІЗВИЩЕ – ЗБЛІД

 

У мене тихе і спокійне життя. Я давно в шлюбі, у нас троє дочок, старша вже підліток.

Працюю я на дому, я роблю ляльки ручної роботи і продаю через свій інтернет-магазин. Ляльки у мене дорогі і за ними черга, своє хобі я змогла перетворити в успішний бізнес. За матеріалами

Нещодавно пролунав дзвінок від подруги Насті, вона працює в агентстві свят, то в костюмі принцеси скаче, то в костюмі клоуна собачок з куль крутить.

Настя сказала, що їх попросили виступити з розважальною програмою в дитячому реалібітаційному центрі для дітей інвалідів, які залишилися без піклування батьків. І у неї запитали, чи може у неї є знайомі, хто може майстер класи для дітей провести, вона згадала про мене.

Проводити потрібно було це безкоштовно, але я погодилася. Чому б не зробити добру справу, не все ж вимірюється грошима. Та й час на той момент у мене вільний був – я закінчила чергове замовлення.

Коли я приїхала в центр, то мене провели в кімнату для творчості, там мене чекали дітки. Коли я туди зайшла, то просто не змогла ступити й кроку далі. В інвалідному кріслі сидів хлопчик років п’яти, від якого я не могла відвести очей. Настільки гарненький, милий, вилитий мій чоловік – я просто закохалася в цю дитину.

Після цього тиждень не могла ні про що думати, крім цього хлопчика. Вирішила поговорити з чоловіком на рахунок усиновлення – той став крuчaти, що я зійшла з розуму. Яке може бути усиновлення, та ще й хвору дитину. Після цього ще два дні ми не розмовляли.

Я збиралася виходити з дому, чоловік запитав куди я зібралася:

– Я Семенчика поїхала провідати.

– КОГО?

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩