– І ми зараз теж могли б жити так само! Якби ти не вперлася тоді! Жили б нормально, а не рахували копійки…

 

У Іри та її чоловіка Сергія – звичайнісінька сім’я. Живуть як всі, виховують шестирічну дочку, працюють на п’ятиденці з 9 до 18. У матеріальному плані не надто успішні, але на своїх ногах стоять, ні у кого допомоги не просять.

У них  є дешева іномарка, за яку вони платять кредит і маленька двокімнатна квартира, яку на весілля подарували їм батьки.

Того дня Іра йшла з чоловіком, як на зло, в самому непрезентабельному вигляді. Він пакети з гіпермаркету ніс з молоком і гречкою, три в одній руці, два в інший, вона дитину за руку вела. Вони йшли, намагаючись перестрибувати калюжі …

Раптом зупиняється перед ними новий блискучий Лексус, двері відкриваються, а там – Віктор.

– Друзі, привіт, а я дивлюся – ви, чи що? Може, вас підвезти?…

–  І чому вони пішли в цей раз за продуктами пішки? – скаржиться подрузі Іра.

– І хто там в Лексусі – знайомий якийсь, чи що? – запитує подруга.

– Так,  друг дитинства чоловіка і колишній однокласник. На початку нашого сімейного життя ми з Сергієм через нього мало не розлучилися. Цей самий Віктор запропонував Сергієві вкластися в спільний бізнес. Грошей у нас тоді, звісно, не було, але  була квартира, яку нам подарували батьки.

– Ага, я пам’ятаю, ти розповідала – батьки склалися і купили на весілля квартиру …

– Ну ось! .. Чоловік загорівся ідеєю Віктора не на жарт. Став навіть щодо кредиту дізнаватися. Звісно, в банку з нього посміялись – вчорашній студент з мінімальною зарплатою просить 700 тисяч … Кредит йому не дали. І він пристав до мене,  давай продамо квартиру!

– Нічого собі! А жити де пропонував?

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩