– Ні, синочку, – твердо сказала Станіслава Василівна. – Додому я не поїду. Мій дім тепер тут. Аркадій дивився на старенькі стіни, на стареньку маму: ну як так?.. Як же він шкодував, що два роки тому привіз її сюди…

 

Багато їх опинилося на одній жилплощі: Аркадій з дружиною, дочка з чоловіком в очікуванні поповнення, його старіюча мама зі слабким здоров’ям… Ремонт у двох кімнатах молодят, постійний розгардіяш, гуркіт-стукіт… Одну з кімнат, в якій раніше і жила Станіслава Василівна, віддали молодим, щоб у них дві було, а бабусю виселили в прохідний передпокій. І їй там було не затишно, і іншим не зручно ходити повз неї весь час…

Дочка Аркадія Маринка – в положенні, скоро малюк народиться. Треба з ремонтом встигнути. Дружина втомлюється, все її дратує, особливо – його мама, за якою догляд потрібен, а в Лесі самої – робота, город, хазяйство… Всі в родині – зморені? pнервовані, виснажені. Особливо – Леся й мама. Та й Маринка з животиком своїм. А скоро ж маля народиться…

Дивився на це Аркадій, і не бачив виходу. Підказав знайомий.

– Дружина в мене в такому будинку працює медсестрjю. Нормальні умови там, старі доглянуті, спілкуються там з собі рівними і молодим не заважають. Платити прийдеться, але ж наскільки вам всім легше стане!

..У Станіслави Василівни тих речей – маленький клуночок. Аркадій не міг на це дивитися. Хотілося, як маленькому хлопчикові, розридатися, кинутися до мами, притулитися до неї і саму її, сухеньку, притулити до себе, наче дитину. Та він стримувався, вмовляв себе: так для всіх краще. Та й вони ж домовилися: це – тимчасово. Поки ремонт, поки малюк трішки підросте. І вони заберуть бабусю назад додому, а поки що часто її відвідуватимуть, на свята додому забиратимуть.

Легше дійсно стало, особливо Лесі. Аркадій бачив це і тим виправдовував себе. До Станіслави Василівни їздили, але не так часто, як хотілося б, інший район все ж, та й роботи вічно, якихось справ нескінченних…

Два роки минуло, і Аркадій все таки сказав дружині:

– Забираємо маму назад. Вона слабшає, не прощу собі потім, якщо вона там, а не біля нас, піде у вічність.

Леся розуміла чоловіка, хоч і не хотілося їй знову цих зайвих клопотів зі свекрухою. Малий он бігати почав, око та око за ним треба, а Маринка вже працювати з комп’ютера почала. Ну та що поробиш, сваритися з Аркадієм через свекруху не збиралася, погодилася.

Поїхали всі разом за Станіславою Василівною – хотіли старенькій сюрприз зробити.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩