Скандал трапився через сусідську бабусю, дарма ми їй постійно допомагали. Тепер проходимо повз

Кілька років тому сталася з нами безглузда історія. В мою картину світу ця дикість просто не поміщалася, зачепило – до сих пір соромно згадувати. Хоча соромно-то має бути якраз не мені.

Ми тоді з чоловіком були зовсім ще молодою сім’єю, знімали квартиру, освоювали самостійне життя. А сусідкою нашої бабуся була, славна така, добродушна. Старенька, років може бути 65 або 70. Загалом, той вік, який вже пора поважати. Розповідала, на війні не була, була з тих дітей, що війною зачепило.

Як тільки ми занесли речі, відразу ж постукала до нас, знайомитися прийшла. А може, з інспекцією. Я розумію, бабусям не вистачає вражень. Тим більше, за її словами, самотньо живе, в місті рідні немає зовсім.

Прийшла ніби як по справі, послуги няні запропонувати. Якщо що раптом – готова була за дитиною доглянути. Але ми ще бездітні тоді були, так що няня нам не потрібна.

Бабуся напросилася на чай, розговорилися. Вона так дружелюбно себе вела, про все розпитувала. Ми від неї і про колишню господиню квартири дізналися.

Якщо вірити сусідці, дівчина тут жила безтурботна, не дуже-то дорожила репутацією. Вона все раділа, що пристойна пара в’їхала, закінчилися її проблеми.

Нам з чоловіком якось дивно було, що вона все випитує, та виглядає. Дружити все життя ми з нею не планували, з’їдемо ж через деякий час – і край дружбі. Тому неочікувану гостю ми потихеньку випровадили, своїх справ вистачало.

На кожному поверсі нашого під’їзду розташовувалося по 4 квартири. На нашому майданчику одна порожня стояла, і остання – з сусідом. Той працював вахтами.

Сусідці було нудно, ось вона і ходила до нас в гості, як на роботу. Те поговорити, то поскаржитися. Все зітхала, що син в столицю поїхав. Одружився, мати забув, допомоги не дочекаєшся.

Старенька була ласкавою, ми намагалися її якось втішити, підтримати. Я частенько прихоплювала її пакет зі сміттям – все одно йти. Часом приносили їй продукти.

Вона акуратно писала списки, ми акуратно привозили їй чеки і здачу, все було ненав’язливо, не було відчуття, що вона нас чомусь напружує.

Так ми і були сусідами, але одного вечора нам почали виламувати двері. Виявилося, розлючений чоловік – син цієї бабусі. Він на весь під’їзд кричав, що ми втерлися в довіру. Що ми запудрили мозги старенькій, що ми додаємо oтpyти в продукти. Заради її квартири, звичайно, навіщо ще?

Ми цей цирк спостерігати не хотіли, пригрозили викликати поліцію. Раз є привід для звинувачення – нехай заяву пише, а не стрясає повітря. А якщо доказів немає – нехай до психіатра звернеться.

Бабуся мабуть під дверима слухала – після згадки поліції вийшла, забрала мужика додому.

І ось до цих пір незрозуміло, навіщо це неподобство влаштовувати було. І сам стару одну кинув, і допомогти не дав. Про квартиру там мови і не заходило навіть. Але ми вирішили, що більше нікого рятувати і підтримувати не будемо.

Одному досі дивуємося, навіщо ми взагалі двері йому відкрили?

Джерело