Щасливою в шлюбі я ніколи не була, тому коли зустріла на 25 років молодшого за себе Вадима, ніби втратила розум. З ним я проводила час наче в тумані, поки під серцем не забилось дитя – у 55 років! Мені було так соромно: “Що ж люди скажуть?”. Та як тільки я змирилась з цією думкою, на моєму порозі постала мама мого молоденького Вадима. І я її прекрасно розумію, та вдіяти нічого не можу – це любов!

Щасливою в шлюбі я ніколи не була, тому коли зустріла на 25 років молодшого за себе Вадима, ніби втратила розум. З ним я проводила час наче в тумані, поки під серцем не забилось дитя – у 55 років! Мені було так соромно: “Що ж люди скажуть?”. Та як тільки я змирилась з цією думкою, на моєму порозі постала мама мого молоденького Вадима. І я її прекрасно розумію, та вдіяти нічого не можу – це любов!

***

Мої любовні зустрічі тривали нескінченно, поки не зрозуміла, що я ношу під серцем дитя. У 55 років! Боже, як мені соромно. Не знаю, де були мої очі і розум, краще не питайте.

Все життя я займалася улюбленим чоловіком і двома дочками.

Скажу відразу – в шлюбі я пробула 30 років . Але як наслідок виявилося сімейного щастя я не отримала і любові тоже. Чоловік ніколи не зізнавався мені в коханні, а у вірності тим більше.

Свекруха вічно заважала нашому щастю і в усьому потурала синові. Ближче до п’ятдесяти років Василь став піднімати руку. За що, не зрозуміло.

Чоловік став гуляти , і треба зауважити, що цього навіть не соромився. Бiс в нього вселився чи що, не зрозуміло.

Через рік чисто випадково, я зустріла свого чоловіка в парку з моєю подругою. Я тоді ніби стерпла. Що витворяв мій чоловік, потрібно було бачити…

На мою адресу відправлялися самі найгірші слова, а подруга реготала, як ненормальна. Я пішла і всю ніч проревіла в подушку.

Час минав, і одного разу на своїй роботі я зустріла його. Вадим на 25 років молодший за мене. Не знаю, де були мої очі і розум, краще не питайте.

Повинна сказати – роман закрутився так, що я навіть і подумати не могла, що таке може бути.

Я розлучилася, і це коштувало того. Мої любовні зустрічі тривали нескінченно, поки я не зрозуміла, що ношу під серцем дитя.

У 55 років! Боже як мені соромно, але Вадим наполягав нічого не робити, він дуже хотів цю дитинку.

Діти звичайно ж добре, але як буде себе відчувати молода людина з маленькою дитиною і зі мною, я не знаю.

Чи винна я в тому, що дозволила дати слабину і відпустити себе. З іншого боку, кожна жінка заслуговує на щастя і любов.

І тут з самий невідповідний момент, до мене додому прийшла мама мого молодого коханця. Що я тільки не вислухала. Сама розумію головою те, що вік і все таке, а вдіяти нічого не можу.

Коли мені було зроблено офіційну пропозицію, тоді і з’явився колишній чоловік. Василь слізно на колінах просив вибачення, хотів, щоб я повернулася додому. Але я гордо відмовила і вигнала його, мало не стусанами і смачно зачинила двері.

Скоро до РАЦСу, та й живіт росте.

Хочу запитати поради, чи правильно я поступаю? А може не потрібно цієї дитини і дати спокій Вадиму?

Заплуталася так, що постійні думки просто не дають нормально жити. Хочу хоча б тут перед вами відкритися.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!


Джерело