Ми з братом вирішили викреслити батька з нашого життя. Дитяча oбpaза не минула. За нашу нeлегку долю йому прийшла poзплaта!

Коли брату було 2 роки, а мені 5, наш батько пoкинув нас з безробітною матір’ю заради молодиці. Звісно, забезпечувати він нас не міг, бо всі кошти йшли на утримання молодої дружини, у якої фінансові апетити були більші за совість. Не думайте, що ці обставини дуже сильно вплинули на наш розвиток.

Мати, як могла, забезпечувала нас усім необхідним, і тепер ми з братом Олегом вже досить впевнені чоловіки, які здатні самостійно втриматись на ногах. За що і дякуємо нашій матусі. Вона була справжньою левицею, яка оберігала своїх діток, але левенята виросли, й будь-що вже готові захищати свою матір від усіх вороrів.

Таким ворогом став наш батько Сергій. Коли його молода дружина покинула його, він залишився без грошей і роботи, оскільки всі гроші витратив на неї, а з роботи його звільнили, бо лише й знав, що розважатись зі своєю обраницею. Без попередження приїхав і ввірвався до матері в будинок і сказав, що я повернувся. Мати не змогла силоміць вигнати його. І це зробили ми з братом. Щойно дізнались про цю ситуацію, виштовхали його з дому й оком не змигнули.

У мене був свій бізнес, а брат став держслужбовцем. Справи йшли добре.

Ми час від часу дізнавались від сусідів, як там поживає наш батько.

Він став жити у тому ж селі, яке покинув після розлучення з мамою. Став багато пити, оселився у домі нашої бабусі Марійки, його матері, з якою ми продовжували спілкуватись, бо вона не прийняла його зраду так само, як і ми. Але все-таки сина не залишила.

Мати потроху налагодила з ним спілкування у пам’ять про минуле. Але це не стосувалась нас. Ні я, ні Олег категорично не збирались його простити, а тим паче допомагати чи утримувати. Він про нас забув, то чому ми повинні про нього дбати?

Де він був, коли ми по черзі з братом носили одні черевики та куртку? Де була його совість, коли він нам присилав раз у рік якісь подарунки після чергового курортного сезону? А тепер ми винні йому щось, бо він наш батько? Відповідь однозначна думаю.

Після переїзду батька у село, нас ставало дедалі важче там знаходитись. Сусіди, священники й вже навіть мати почала схиляти нас у його сторону та простити хоча б поговорити з ним і послухати його історію. Життя ж непередбачуване і зараз він за свої помилки розплачується, немає чого тримати цей тягар у собі. Але гордість і дитяча злість змусили нас бути непохитними.

Тут батько захворів. Питання стояло, звісно, у грошах. Він потребував догляду і коштів на лікування. Ми відмовились! У нас були свої плани, й він нам реально здавався чужим. Однак на душі було нелегко. Хоча він і, здавалося б, заслуговує на все, але що ж робити в такій ситуації?

У нас з братом не було відповіді. Він ліг у державну лікарню, ми з братом погодились надіслати частку коштів, але не більше. Нашої уваги він так і не заслужив.

Джерело