Моє сімейне життя почалося у 18 років. Зустрілися з Женею, закохалися і не стали затягувати з весіллям, бо я вже чекала нашу дитину. – Заробляю тільки я! А ти сидиш як нахлібниця злиденна… – кричав мені Женя. А я просто мовчала, витираючи сльози, які не могла зупинити. – Що, самостійна стала? Та кому ти потрібна? Ти високо носа не задирай

Моє сімейне життя почалося у 18 років.

Зустрілися з Женею, закохалися і не стали затягувати з весіллям, бо я вже чекала нашу дитину. Все сталося так швидко, що ми з Женею навіть і придивитися не встигли одне до одного. Але для мене це не було важливим, я любила його до божевілля.

Народилася наша маленька принцеса Вероніка, дуже схожа на Женю. Я була на сьомому небі від щастя, а він був весь час чимось не задоволений. Щодня чіпявся до чогось, знаходив приводи для сварки: то я не так готувала смачно, як його мама, то не встигла сорочку йому на роботу попрасувати, то вигляд у мене зморений і я вже не така гарна, як раніше…

Я його одного не звинувачую… Винні ми разом, стосунки між нами були дуже напружені і з кожним днем ​​погіршувалися.

– Заробляю тільки я! А ти сидиш як нахлібниця злиденна… – кричав мені Женя. А я просто мовчала, витираючи сльози, які не могла зупинити…

Донечці ще й року не було, я не розуміла, що мені робити? На роботу я вийти не могла, тому що дитячий садочок з двох років, а залишити Веронічку було ні з ким, мої батьки далеко, в іншій області.

Женя докоряв мене кожною своєю заробленою копійкою. Хоча я навіть і в руках його гроші не тримала, він сам все розподіляв. А злився через те, що йому не вистачало на розваги.

Смішно було від того, що зарплата у нього була меншою за прожитковий мінімум, а він понабирали кредитів, ніби мільйони заробляє. Машину дорогу взяв в кредит, в ній взагалі не було необхідності. А тепер йому на хліб грошей не вистачало, і я була в цьому крайня…

Закиди Жені я не могла більше терпіти, дістала свій червоний диплом і вступила в Юридичну Академію на юриста. Навчалася я безкоштовно, тому що набрала найвищий бал. Але щоб їздити на навчання і якось утримувати себе і дочку, мені потрібні були гроші. Я твердо вирішила, що мені копійки чоловіка  не потрібні.

Роботу я знайшла собі найзручнішу, вважаю що мені просто пощастило. У сусідньому будинку потрібно було доглядати за пенсіонеркою і прибирати її квартиру. У зарплаті Ніна Василівна не ображала, завжди давала більше, ніж належить, та ще й Веронічку дозволила мені з собою приводити. Поки я займалася справами, вони разом весело проводили час. Я дуже вдячна цій жінці за її доброту!

На третьому курсі мого навчання я влаштувалася молодшим помічником в юридичну контору. Почала заробляти перші в своєму житті хороші гроші. А коли прийшов час отримувати диплом, я вже працювала юристом.

Жені не подобалося, що я здобула освіту і стала незалежною від нього. Тепер це був привід для нових конфліктів…

– Що, самостійна стала? Та кому ти потрібна? Ти високо носа не задирай, а то я одним клацанням все виправлю, що не рада будеш! Не думай що хтось тебе візьме, та ще й з дитиною!

Я чесно намагалася зберегти наш шлюб через любов до чоловіка… Але він виявився такою людиною, якій постійно все не подобається і від своєї безвиході він принижує люблячих його людей.

Як догодити такій людині, було для мене великим питанням, і ордного разу я не витримала і сказала:

– Все! Я подаю на розлучення! За нас з Веронічкою переживати не треба, переживай за себе, аби ти був комусь потрібен…

Зібравши дочку, я викликала таксі і ми поїхали… в нікуди, не взявши з собою нічого. Веронічка дорогою витирала мені сльози, які я всіма силами намагалася від неї приховати. Обійнявши її, я подзвонила Олі, з якою ми разом вчилися, і попросилася до неї на ніч.

На ранок ми з Веронікою поїхали в сусіднє місто. Там я зняла квартиру, влаштувала донечку до дитячого садка і вирушила на пошуки роботи. Наступного ж дня я вже вийшла на нову посаду головного юриста однієї фірми. А про зарплату, яку мені платили, я могла тільки мріяти.

Минув рік… Днями відбулося відкриття моєї власної юридичної контори. Тим, як я зараз живу і скільки заробляю, я вдячна своєму розуму і стійкості, а ще добрим людям, які підтримали мене у складну хвилину. І заради дочки я досягну ще більших вершин!

Женя пристрастився до “біленької”, втратив роботу. Про нас жодного разу не згадав. Мені його і шкода, але, може, воно й на краще, що все сталося саме так…

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!


Джерело