Нам з одною дитиною було дуже важко, та я все рівно хотіла ще одну, і коли моя мрія, якось неочікувано, здійснилася, я щаслива помчала до Василя. – Ти що? Куди нам другий рот? Ось якби ти, як усі, в декретній відпустці тисячі заробляла, я б нічого не говорив, а так, ти сама розумієш, треба тобі йти і щось “думати”. – Я сиділа в коридорі перед кабінетом і заливалася сльозами

Нам з одною дитиною було дуже важко, та я все рівно хотіла ще одну, і коли моя мрія, якось неочікувано, здійснилася, я щаслива помчала до Василя. – Ти що? Куди нам другий рот? Ось якби ти, як усі, в декретній відпустці тисячі заробляла, я б нічого не говорив, а так, ти сама розумієш, треба тобі йти і щось “думати”. – Я сиділа в коридорі перед кабінетом і заливалася сльозами.

***

Другу дитину вони не планували. Але Руслана дуже хотіла ще одного малюка – і ось, так вийшло.

Коли вона прийшла зі звісткою до чоловіка, вона очікувала різної реакції, але тільки не такої. Василь ледь глянув на неї і процідив крізь зуби: “Ще один рот в нашій родині”.

Скривив губи і знову уткнувся в телефон. Руслана встала і вийшла. Говорити більше ні про що не хотілося. Вона була в декреті. Старшій їх дівчинці виповнилося два роки, залишати ні з ким, садка немає. Доводилося сидіти вдома. Тим більше, що повертатися було і нікуди: через пів року після того, як Руслана вийшла в декрет, її компанію закрили.

Василь працював будівельником, замовлення то були, то ні. “Жирує тут, сидячи у мене на шиї, поки я працюю”, – сичав він. Як жирують молоді мами, сидячи з дитиною, навряд чи треба кому пояснювати. Але Руслана була для чоловіка з усіх боків винна – інші щось можуть заробляти мільйони, сидячи в дома з дитиною…

Руслана сиділа на кухні, дивлячись в стіну. В голові дзвеніла одна-єдина думка: доведеться ЦЕ зробити. Інакше її життя перетвориться на ще більшe пекло. Докори кожною копійкою, вічне презирство чоловіка до “нероба”. Але вона так хотіла цього малюка… Руслана записалася в клініку. “Я пішла…”, – кинула чоловікові на наступний ранок. Василь навіть не обернувся.

З учорашньої розмови вони не сказали один одному ні слова. У клініці Руслана здала аналізи, поговорила з лікарем. “Ну що, давай пити таблетку”, – сказала лікар. Руслана розплакалася. “Гаразд, бачу, ти не готова. Сходи вмийся, як будеш готова, повертайся”, – сказала лікар. Тепла в її голосі було куди більше, ніж в голосі чоловіка Руслани. Руслана вийшла. Сльози лилися струмком. І тут задзвонив телефон.

Взяла слухавку – ні, не чоловік, звичайно. Подруга. “Що трапилося?” – злякано запитала Уляна. Руслана плутано пояснила, що відбувається. “Ти що, не треба, Руслано! Не треба, не роби цього”, – Уляна сама насилу стала мамою – кілька раундів ЕКO, надії майже не було. Для неї “ЦЕ” було чимось позамежним.

Руслана поклала слухавку, встала і пішла додому. Відчинила двері. З кімнати на неї якось злякано дивився чоловік. “Ти будеш батьком”, – холодно сказала Руслана. Чоловік нічого не відповів.

У визначений термін народився малюк. Син Руслани. Все пройшло ідеально. Хлопчик був здоровеньким. Потім було важко – грошей весь час не вистачало, чоловік як і раніше дорікав, що мільйон в декреті Руслана заробити так і не зуміла. Але маленький Богданчик… “Мамочко, а це ти мене народила?” – якось запитав він, обіймаючи Руслану за шию теплими рученятами. “Так, милий, я”. “Дякую тобі, мамо”.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!


Джерело