І добре, що метро, ​​сил їхати на машині вже немає все одно, – подумала Уляна, плюхаючись на сидіння метро.Йдучи по коридору вагона до виходу, Уляна чомусь звернула увагу на дівчинку, яка продавала газети, всередині щось ніби підштовхнуло Уляну до неї. Що?..Уляна підійшла ближче і придбала одну з газет, на що дівчинка широко посміхнулася, подякувала, і Уляну ніби обдало струмом. Цю посмішку вона знає, звичайно знає, їй вона до болю знайома! Очі тієї жінки, з якою розмовляла Уляна, округлилися

Того дня Уляна мало не проспала на роботу – будильник не спрацював.

Підскочила, заварила швиденько кави, вирішила не розсиджуватися, а скоріше поснідати і побігти. Десь з вікна грало радіо. Ведучий нарікав на те, що в місті масові пробки і метро в цей день є чи не найкращим рішенням, правда для тих, кому час дорогий, інші можуть і потомитися в авто під щедрими променями сонця. Уляна якраз з тих, кому нудитися ніколи, вона і без того спізнювалася.

– Гаразд, метро, ​​так метро, – вирішила дівчина.

День випав не з легких, Уляна за день так вимоталася, що додому ледь ноги волочила.

І добре, що метро, ​​сил їхати на машині вже немає все одно, – подумала Уляна, плюхаючись на сидіння метро.

Йдучи по коридору вагона до виходу, Уляна чомусь звернула увагу на дівчинку, яка продавала газети, всередині щось ніби підштовхнуло Уляну до неї. Що? Вона і газет з роду не читає, вважаючи, що це минуле століття і зараз все в інтернеті знайти можна.

Уляна підійшла ближче і придбала одну з газет, на що дівчинка широко посміхнулася, подякувала, і Уляну ніби обдало струмом. Цю посмішку вона знає, звичайно знає, їй вона до болю знайома!

Така посмішка була у її подруги дитинства, Таміли. Та 5 років тому їхала по трасі і не впоралася з керуванням, машина вилетіла в кювет і перекинулася, врятувати жінку не вдалося, а ось дівчинка… Дочку подруги – маленьку Лізу – знайти не змогли, куди вона поділася, ніхто сказати не зміг. Знайти дівчинку тоді так і не вдалося ні поліції, ні волонтерам.

І ось тепер Уляна стоїть наче заворожена… ця посмішка…

– Як тебе звати? – запитала Уляна.

– Ліза! – дзвінко відповіла дівчинка.

В Уляни потемніло в очах, а в вухах ніби задзвеніло. Вона злегка скривилася, а потім, посміхнувшись, сказала:

– Мені здається, я знаю твою маму.

– Маму? – невпевнено промовила дівчинка. – Вона онде, – дівчинка вказала пальцем на жінку, яка торгувала чимось на іншій стороні виходу.

Це була розпатлана худорлява жінка років 40, не охайна, але приємна на обличчя.

Уляна наважилася до неї підійти і завести розмову. Спочатку вона поцікавилася про щось, що вона продавала, а потім обережно завела розмову про дівчинку, запитала, чому їй доводиться працювати в такому віці.

Жінка розповіла з сумом, що робити нічого, їсти ж, мовляв, щось треба, батьків же рідних в дівчини немає.

Серце Уляни закалатало з шаленою швидкістю. “Це вона! Сумнівів немає.”

– Може, я можу вам чимось допомогти? – запитала Уляна.

Жінка з недовірою подивилася на неї, трохи відсторонившись, запитала:

– Навіщо вам це?

– Колись, 5 років тому, моя подруга не впоралася з керуванням і врятувати її не вдалося, а ось її дочка… Вона загубилася. Ваша Ліза… вона дуже схожа на мою подругу, я подумала…

Очі тієї жінки округлилися. Вона схопила Уляну за рукав і, витріщивши очі, голосно прошепотіла:

– Нарешті! Я живу біля озера в дідівській хатинці. Так, це вона. Мій пес приволік мені тоді дівчинку в зубах, та була без свідомості…

На запитання Уляни “чому нікуди не повідомили?” та сказала, що злякалася, раптом вважатимуть, що це вона винна в стані дівчинки, та була тяжка і довго одужувала.

Уляна, звичайно, здивувалася, але водночас дуже зраділа. Вона запропонувала допомогу жінці в обмін на те, щоб та допомогла їй потоваришувати з дівчинкою, а потім відпустила її з нею. Жінка зовсім була не проти, втомилася з дівчинкою, адже не молода вже, нарікала, що ліза зовсім неслухняною стала. Та й гроші їй зовсім не завадять.

Вже через місяць Ліза переїхала до Уляни додому, та оформила необхідні документи і влаштувала її в школу.

А жінка та. яка виходила Лізу… Вона, до слова сказати, ніколи особливо не турбувала їх. Уляна з Лізою самі бувало її відвідували. Потім Уляна допомогла знайти тії нормальну роботу і отримати придатне житло. Тож все для всіх склалося найкраще.

А Уляна, нарешті, зітхнула з полегшенням і вперше за багато років стала спати спокійно. Адже тоді, 5 років тому, за збігом обставин, в той самий час, коли подруга їхала по трасі, саме Уляна останньою розмовляла з нею по телефону, і як на зло, подруги посварилися… А вже потім Уляна дізналася про те, що трапилося, і довго себе карала в тому, що сталося.

Зараз, коли Ліза з нею, дівчині стало спокійно на душі. Хоч щось вона може зробити для своєї подруги.

Ось така от історія. Любіть і бережіть себе і своїх близьких!

Уляна з Лізою прожили три роки, а потім Уляна зустріла гідного чоловіка, Максима, який знайшов спільну мову і з Лізою. Всі разом вони щасливі і чекають на поповнення в їхній дружній родині.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!


Джерело