Сестра з круглим животиком відкрила двері і підштовхнула хлопця до кімнати. Маленький, щупленький, рудоволосий хлопчик дивився великими очима. – – Стривай… давай про оплату домовимося… Ми вам двох дітей, а ви нам що? Чоловік і дружина часто їздили в село допомогти батькам. Мама Орисі працювала в місцевій школі вчителем. А ввечері в будинок вчительки прийшла її мати. Дивна пошарпана жінка заявила з порогу: – А ще одну дитину вам не треба? Трирічну?

Сестра з круглим животиком відкрила двері і підштовхнула хлопця до кімнати. Маленький, щупленький, рудоволосий хлопчик дивився великими очима…

Виявилося, що ми з Сергієм – дядько і племінник, і зовсім не рідні діти нашим батькам.

Орися і Назар жили разом вже багато років, але діточок у них не було. Тоді ще ніякі ЕКО “простим людям” не робили, тому єдиним способом обзавестися дітьми було усиновлення. Але Орися і Назар все якось не наважувалися, якби не той випадок…

Чоловік і дружина часто їздили в село допомогти батькам. Мама Орисі працювала в місцевій школі вчителем і часто розповідала про своїх учнів. Ось і в цей приїзд дітей Ольга Степанівна почала журитися, що одна її п’ятнадцятирічна учениця, Галя, ось-ось має народити, з’їздила в літній табір і повернулася з таким ось «сюрпризом». А народжувати куди, одна мати у неї й то не путня, хоче відмовитися від дитини одразу як народить це дівчисько.

Орися й Назар перезернулися:

– Може, нам забрати у неї малюка?

Ольга Степанівна переговорила з дівчиною, та була згодна, більше того, вона дуже зраділа такій перспективі.

А ввечері в будинок вчительки прийшла її мати. Дивна пошарпана жінка заявила з порогу:

– А ще одну дитину вам не треба? Трирічну?

Орися і Назар знову переглянулися, і запитали:

– А що, ще один є?

– Так, Василько, Галчин брат… ну, син мій виходить. Набрид він мені гірше гіркої редьки, хочу в притулок його здати.

– Не треба в притулок. Приводь, подивимося на нього…

– Галь, поклич Ваську!

 Сестра з круглим животиком відкрила двері і підштовхнула хлопця до кімнати. Маленький, щупленький, рудоволосий хлопчик дивився великими очима. Ну як не взяти такого?! Назар взяв його на руки і сказав, звертаючись до жінки:

– Коли відмову писати поїдеш?

– Стривай… давай про оплату домовимося… Ми вам двох дітей, а ви нам що?

– Ах, ти яка! Здали б в дитбудинок, ніхто б вам нічого не заплатив, це точно!

– Так, ладно тобі… Ну, дайте хоч скількись…

– Добре, заплатимо ми вам, але небагато. І документи спочатку оформимо!

Додому подружжя вже поверталися зі мною, рудоволосий синочком, а через місяць і «братика» привезли, Сергійком назвали. Так і росли ми з братом багато років, не знаючи, що батьки нам не рідні, а між собою ми і не брати зовсім, а дядяько і племінник…

Розкрилося все тільки коли Сергійкова мати, Галина, з’явилася у нас вдома двадцять років по тому. Батьки вийшли поговорити з цією жінкою в під’їзд, але ми з братом були вдома і дещо почули.

– Грошей нам з мамкою треба ще, зовсім туго живеться…

– Галю, ми вам заплатили сповна багато років тому, та й документально у нас все оформлено… За що ми маємо вам платити?

– А за те, щоб не розповіла я хлопцям, що не рідні вони вам! Не дасте грошей, вони про все дізнаються!

– Гаразд, скільки вам треба?..

Ми з Сергійком вийшли в під’їзд, щоб позбавити батьків від цієї шантажистки:

– Не треба, тату, нехай розповідає!

Галя фиркнула, розвернулася і пішла, а ось з батьками у нас відбулася серйозна розмова. В той вечір ми з братом дізналися, хто ми є насправді. Батьки переживали, що щось зміниться в нашій родині, якщо ми дізнаємося правду.

Але ми навпаки, почали ще більше поважати цих золотих людей, які виростили і виховали нас, і дали нам, не рідним, все найкраще! Наші батьки – найкращі люди у світі!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!


Джерело