Сам винен, офіційно розлучатися треба було! А тепер оце сталося: Ви вказані в графі “батько”. З Валентиною ми були одружені десять років. Щось наша мама стала частенько затримуватися десь. То до подруги зайде, то в магазині черга, то на роботі завал

Через три роки після розлучення я раптом став батьком двох новонароджених хлопчиків. Сам винен, офіційно розлучатися треба було! А тепер оце сталося: Ви вказані в графі “батько”. Але все виявилося… Читайте!

З Валентиною ми були одружені десять років. У нас було дві дочки-погодки, Вероніка і і Даринка. Все ніби як у людей: вдень робота, ввечері сім’я, але тільки ось щось наша мама стала частенько затримуватися десь. То до подруги зайде, то в магазині черга, то на роботі завал… Зрештою, донесли мені «добрі» люди, що у Валі є інший.

Я не став тягнути і пред’явив їй претензії. Дружина одразу почала оборону, а найкраща оборона, як відомо – напад. Їй було мало уваги з мого боку, вона перестала відчувати себе жінкою, побут «з’їдав» весь її час, а дочки, дочки взагалі, виявляється, любили тільки мене… Словом, покричали ми і Валя заявила, що йде до коханця. І пішла, по-справжньому пішла, залишивши дівчаток зі мною.

Ніка і Дарина спершу довго не могли зрозуміти, куди мама поділася, але потім звикли. Мені тут якраз по роботі запропонували в інше місто переїхати, нову філію очолити, я і погодився. Ми з дочками почали збиратися, все сталося дуже скоро, тому їдучи, я не встиг розлучитися з Валентиною офіційно.

На новому робочому місці я познайомився з гарною жінкою. Ганна була моєю ровесницею і теж ростила сама двох дочок. Не довго думаючи, ми з’їхалися і стали жити однією великою сім’єю. Наші діти були практично одного віку, вечорами вдома стояв постійний шум-гам: дівчата то весело гралися разом, то дружили, то щось ділили, цілий дитячий садок, Їй Богу! Ми з Ганною не могли натішитися на дівчат, але в потайки намагалися зробити спільного сина, проте, щось не виходило.

На момент дивного дзвінка, ми з Ганною прожили разом два роки і вже зневірилися народити сина. Ну, не дано – будемо ростити дівчат. Та ось пролунав дзвінок.

За номером на мобільному я відразу зрозумів, що дзвонять зі стаціонарного телефону мого рідного міста:

– Миколо Володимировичу?

– Так, слухаю Вас.

– У мене для Вас погана новина… Ваша дружина Валентина, на жаль, так і не вийшла з коми і сьогодні її не стало. Приїжджайте за дітьми, їх завтра виписують, а що робити далі з приводу Валентини ми Вам якраз завтра і пояснимо.

– Це якийсь жарт? Я не бачив Валентину три роки і наші з нею діти зараз поруч зі мною.

– Нічого не знаю, в графі «батько» Ви вказані, забирайте близнюків!

На тому кінці дроту поклали трубку. Збентежений, я перевірив номер телефону, з якого дзвонили, через інтернет: це був, дійсно, наш міський пологовий будинок.

Ганна дивилася на мене великими очима і теж не розуміла, що відбувається, всю розмова вона чула. Ми швидко зібралися, відвезли дівчаток до бабусі з дідусем, і вирушили з’ясовувати, що ж там сталося з моєю колишньою.

У лікарні ми зустріли подругу Валентини. Вона і розповіла нам про те, що той чоловік покинув мою колишню дружину відразу після того, як вона повідомила йому про дитину.

Очікування малюків проходило у Валі важко, двійня як-не-як, а в кінці взагалі сталося щось зовсім недобре…

Дітей врятували відразу, а ось їхню мамук – ні. Близнюків потрібно було реєструвати після народження, а мати не могла в такому стані повідомити актуальних даних, тому їх записали відповідно до даних РАЦСу, в яких я все ще значився її чоловіком, автоматично стаючи батьком дітей.

Подруга ВАлентини в сльозах, розповівши все це, пообіцяла допомогти в разі чого, і пішла додому, а Ганна стояла поруч зі мною і чомусь сильно-сильно стискала мою руку.

– Ань, ти чого?

– Коль, ми заберемо їх собі, правда?

Було видно, що Аня щосили ховає радість і посмішку.

– Кого? Близнюків?

– Так, так, так … Ну, будь ласка! А раптом у нас свої так ніколи не вийдуть, а це цілих два, готових…

– Ганнусю, це не іграшки якісь, щоб так про них… я не знаю…

– Коль, ну, я серйозно! А дівчата як зрадіють! Твоїм так і зовсім вони наполовину рідні брати… Ну, Коль…

Словом, я не зміг встояти. Забрали ми близнюків, Валентину провели в останню путь, як годиться.

Ганнуся моя виявилася права – дівчатка наші верещали від радості, що ми їм братиків привезли і все дивувалися, як це вони у мами Ганни животика то не помітили!

Ми щасливі. Я впевнеий, що ми все правильно зробили. Тепер у нас з Ганною шестеро діток: Вероніка і Даринка, Ліза і Аліса, Пертик і Павлусь.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!


Джерело