За столом у своїй квартирі сиділа літня жінка і записувала в зошит, що повинна зробити в найближчі дні. В основному це стосувалось шістьох онуків, з якими потрібно посидіти, яких потрібно забрати і таке інше. Заграла музика на телефоні

– Мамо, забери сьогодні за Жанну! – без передмов почала молодша донька. – Захар, щось вередує.

– Почекай, Оленко! – жінка подивилася в відкритий зошит. – Так… Зараз Вадим прийде з ночівлею… Гаразд, дід повернеться, я скажу йому, що б пішов.

– Дякую мамо!

Син і обидві доньки давно дорослі, одружені, і живуть поруч. Начебто, непогано всі живуть. Ось тільки часу у них на дітей не вистачає. «Ой, у магазин треба бігти», – Анна Борисівна взула легкі туфлі і вийшла з квартири, продовжуючи подумки планувати свій день.

***
Коли повернулася, чоловіка ще не було вдома, але у квартири стояв дванадцятирічний онук Вадим:


– Бабо, де ти ходиш?

– Ходила купувати тобі морозиво і піцу. Ти ж нормальну їжу не їж.

– О класно! – забрав з рук бабусі сумку.

– Руки спочатку вимий!

Онук знехотя пішов у ванну кімнату. А бабуся за цей час налила йому в тарілку суп з м’ясом.

– Перш за все, нормальну їжу поїж.

– Ну, бабо!

– Скільки зможеш.

– Гаразд!

Дістала телефон, доторкнулася пальцем до напису «чоловік»:

– Тимофію, ти де?

– Зараз прийду.

– Сходи відразу за Жанною! Оленка дзвонила, щось у неї Захар вередує.

– Піду, – і чоловік чомусь розсміявся.

– Що смієшся?

– Тобі внуки не набридли?

– Все давай! – поклала телефон на стіл, глянула на внука. – Молодець, весь суп з’їв!

Тут знову заграла мелодія на телефоні. син:

– Мам, нас сьогодні друзі на день народження запрошують. Я до тебе своїх завезу?

– Завози вже до купи!

– Бабо, хто прийде? – з цікавістю запитав онук.

– Ярослава з Антоном.

– Клас! – схопився з-за столу. – Все, бабо, спасибі!

– Руки вимий!

– Ага!

У ванній кімнаті задзюркотіла вода, всього на кілька секунд.

***

Чоловік повернувся вже до вечора.

– Що всіх зібрала? – запитав у дружини, що вийшла з кухні, кивнувши на кімнату, з якої доносилися веселі вигуки.

– Половину, – посміхнулася дружина.

– Ой, дідусю! – з кімнати вибігла внучка і повисла на шиї.

– Відпусти діда! – наказала бабуся. – Він від ранку ще не їв.

Через хвилину дід сидів за столом і наминав суп.

– Ти, що такий сяючий? – підозріло подивилася на нього дружина.

– Сядь! І за стілець тримайся!

– Чого?

– Сядь, сядь! – він поклав перед дружиною файл з якимись паперами.

– Це що?

– Палаюча путівка. Знижка п’ятдесят відсотків, – посміхнувся, глянувши на дружину. – Через три дні ми з тобою виїжджаємо.

– Тимофію, ти що серйозно?

– Путівка перед тобою.

Довго Анна Борисівна не могла, прийди в себе. Чоловік поїв, підійшов до дружини:

– Що сидиш? У нас три дні на збори.

Вона уткнулась йому в плече і заплакала:

– Я ніколи на морі не була.

– Ось і побуваємо.

Жінка глянула на чоловіка щасливими очима і ніжно обійняла. І раптом на її обличчі промайнув страх:

– А як же вони без нас?

– А хай ідуть всі лісом – розсміявся чоловік. – Діти у нас давно дорослі.

– Але там у мене в зошиті записано…

– Ось я зараз твій зошит почитаю. Заодно, і з дітьми зайвий раз поговорю.

***

Тимофій сів за стіл, начепив на носа окуляри. Дістав телефон, хитро посміхнувся і набрав номер старшої доньки. Розмовляти, так по старшинству:

– Привіт, Уляно!

– Привіт, тату! – пролунав у відповідь радісний голос.

– Так, доню, в найближчі десять днів нас матір’ю не буде, ми їдемо на море.

– Тату, ти жартуєш? Яке море?

– Середземне.

– Ти що серйозно?

– Путівку вже взяли, через три дні вилітаємо.

– Тату, а чому ви заздалегідь не попередили? Едик сьогодні у відрядження на тиждень їде.

– І нехай їде.

– А Христина і Вадим з ким залишаться? Я ж працюю.

– Христині вже п’ятнадцять, Вадиму – дванадцять. Так, і сама ти доросла – тридцять п’ять років.

– Тату, мені вже тридцять шість.

– Тим більше, – Тимофій прикрив рот, щоб стримати сміх і серйозним голосом додав. – Крім того, ти повинна наглядати за нашою квартирою.

– Ну, тату, я навіть не знаю…

– Усе! Розмова закінчена.

Тимофій глянув в блокнот дружини, маючи намір зателефонувати черговій «дитині», але на телефоні заграла мелодія. Внучка, Христина:

– Дідусю, привіт! Я дуже рада, що ви з бабусею їдете на море, – голос був чомусь захоплений. – За вашою квартирою я сама простежу. Буду кожного дня у вас ночувати.

– Ти прослідкуєш?! А квартира ціла залишиться?

– Мені вже п’ятнадцять років.

– Ось і я про це. Надто доросла стала.

– Дідусю, все домовилися! Ви коли виїжджаєте?

– У вівторок.

– Цілую!

Дід похитав головою і набрав номер сина:

– Юра, ми з матір’ю на море зібралися.

– Тату, ти що серйозно?

– Ви з Дашею постійно кудись ганяєте. А чому ми з матір’ю не можемо відпочити?

– А коли виїжджаєте?

– Через три дні.

– Гми, – пролунало незадоволене бурчання.

– Синку, що не так?

– Дещо намічалося…

– Значить, відсунеш. Крім цього, десять днів дача на тобі. Вечорами заїжджай і дивись, що там треба зробити, список я залишу!

– Гаразд, тату, відпочивайте! Розберуся, – і важке зітхання.

Вимкнув Тимофій телефон, похитав головою і подзвонив донці молодшій.

– Привіт, тату! – пролунав шепіт.

– Як там Захар?!

– А поснули обидва. Зараз на кухню вийду, – через хвилину, пролунав тихий голос. – Захарко, щось розкапризувався. Думала, занедужав, але начебто, все нормально.

– Я ось що дзвоню. Ми з матір’ю на море їдемо…

– Куди?!

– На море на десять днів.

– А як же ми?

– Доню, я щось не зрозумів? Тобі вже двадцять чотири.

– Ні… ну, я не проти, – і раптом голос став, якимось аж надто ласкавим. – Тату, ти грошиків трохи залиш. У Гриші получка, коли ще буде, а мої вже все скінчилися.

– І коли ти тільки подорослішаєш?

– Ну, тату..

– Гаразд, залишу!

– Татку, щоб я без тебе робила?

***

Тимофій зайшов на кухню, де дружина щось готувала на вечерю:

– Так, з дітьми поговорив. За дачею Юрка пригляне. За квартирою, – чоловік посміхнувся, – Христина.

– Хто? Христинка? Та вона подружок сюди наведе, а то і друзів.

– У неї мама є.

– На Уляну саму надії немає. Згадай, як він років з п’ятнадцяти женихів приводила. А Христина її копія.

Тимофій підійшов, обійняв дружину.

– Аню, нехай самі розбираються. А ми з тобою завтра цих, – він кивнув на дитячу кімнату, – віддамо, нових – НЕ візьмемо. І підемо по магазинах.

– Це навіщо? Ти ж не любиш по магазинах ходити?

– Ми купимо тобі найкрасивіший купальник.

– Що? – розсміялася дружина. – Я вже стара.

– Ти у мене найкрасивіша! А попереду нас чекає море і свобода…

Автор: Oleksandr Рarshyn.


Джерело