РОБОЧИЙ ДЕНЬ ЗАКІНЧИВСЯ, ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ ЗБИРАВСЯ ДОДОМУ. РАПТОМ ЗАТЕЛЕФОНУВАЛА ЙОГО МЕНША ДОНЬКА, ЯКА ПЕРЕБУВАЛА В ПOЛOГOВОМУ БУДИНКУ. ЩО МОГЛО ТPAПИТИСЯ? АДЖЕ ЗЯТЬ ПОВИНЕН БУВ СЬОГОДНІ ЗАБИРАТИ ЇХ З ЛIКAРНІ. «ТАТУ, АНАТОЛІЙ ВІДМОВИВСЯ ЗАБИРАТИ НАС. СКАЗАВ: З ДОНЬКОЮ ТИ МЕНІ НЕ ПОТРІБНА». НІХТО З ЧОЛОВІКОВОЇ РІДНІ ДО СВАТІВ ТАК І НЕ ПРИЙШОВ

Часто буває так, що навіть ідеальні сім’ї руйнуються, а нам, рідним чи друзям, здається це дивиною. Але не даремно кажуть, що чужа сім’я – темний ліс.

Робочий день закінчився, Василь Іванович збирався додому. Раптом зателефонувала його менша донька, яка перебувала в пoлoговому будинку. Що могло трапитися? Адже зять повинен був сьогодні забирати їх з лiкaрні. «Тату, Анатолій відмовився забирати нас. Сказав: з донькою ти мені не потрібна». За матеріалами

Василь Іванович — батько чотирьох дорослих дітей, дід восьми онуків — ледь мобільний телефон не впустив.

«Збирайся, за півгодини приїду», — сказав батько і швидко побіг до знайомих водіїв. Невдовзі Ірина з донькою вже була в батьківській оселі.

З моменту, коли Іра народила доньку, її чоловік жодного разу не з’явився у неї, навіть не бачив дитя.

Між чоловіком і дружиною була лише одна розмова, коли вона зателефонувала і повідомила про появу дівчинки. «Мені потрібен був син!» — сказав, як відрізав. Більше вони не спілкувалися, але в жінки ще жевріла надія, що чоловік одумається і все зміниться. Адже він так чекав другу дитину! Хоча, ще коли вона була при надії, під час обстеження їй сказали, що буде дівчинка. Та чоловік лише посміювався: нічого, подаруєш мені сина.

Ніхто з чоловікової рідні до сватів на гостину так і не прийшов. Ірина вичікувала кілька тижнів, за цей час вже встигла зареєструвати появу доньки, а потім… пішла в суд подати заяву на розлучення. Адже навіщо такий чоловік і батько, котрий не любить дитину і не поважає дружину. «Важко буде пояснити старшій доньці (їй 4 роки), чому тато не живе з нами, а меншенька, дізнавшись, думаю, зрозуміє мене», — каже молода жінка.

Заяву не прийняли, пояснивши, що згідно із законом, така заява може бути прийнята лише через три—шість місяців. «Розумію вашу складну ситуацію, та закон порушувати не можна», — заперечив суддя.

Але як жити й годувати дітей? Мине чимало часу, доки Ірина отримає належну при народженні дитини допoмогу. Не можуть же вони сидіти на шиї у батьків-пенсіонерів? Вона звернулася до керівника підприємства, де працює її чоловік, розповіла свою ситуацію. Здивуванню начальника не було меж: «Невже таке буває? В мене самого дві дівчинки, але я ніколи навіть не думав відмовлятися від них». Викликав головного бухгалтера, її чоловіка.

Зайшовши до кабінету, той одразу ж вороже: «Прийшла і тут мені шкодити, хочеш, щоб мене звільнили?» Керівник зупинив його: «Ви хороший працівник, але поганий батько. Якщо дивацтва заходять так далеко, і виховувати дітей разом з дружиною ви не хочете, то вони отримуватимуть 33 відсотки заробітку». З кабінету керівника чоловік і дружина виходили воpoгами. Але Ірина таки написала заяву і відкрила в банку рахунок для аліментів на дітей.

І почалося. Чоловікова мати заявила, що має сумнів стосовно батьківства онуки. І вони з сином вимагатимуть проведення експертизи і встановлення батьківства. Ось так.

Батьки, сестри і брат підтримують Ірину. Василь Іванович згадує, що коли Ірина з Анатолієм жили в них, все було добре і зять зарекомендував себе люблячим чоловіком і батьком, тямущим і роботящим господарем. Потім молоді переїхали до його батьків. І ось такі зміни. Чому так сталося? Невже так вплинула матір, яка, мабуть, постійно твердила, що сину потрібен продовжувач роду? Ніхто цього зрозуміти не може, навіть сестра Анатолія, яка зраділа появі племінниці, а дізнавшись про такий конфлікт, була неймовірно здивована.

Ірина твердо вирішила: буде розлучення. «Я ще молода і, думаю, знайду люблячого чоловіка і достойного батька». А маленька дівчинка Соня спить собі спокійно в ліжечку і не відає, які навколо неї йдуть «бої далеко не місцевого значення».

Наталія ПАХОЛОК

Фото ілюстративне, з вільних джерел