Валентині стало погано на роботі. Вчителі так налякалися, що викликали швидку допомогу. Ті привели її до тями, і хотіли положити в лікарню, але Валя відмовилася. Потім вона довго “виливала душу” чуйній директорці, а коли прийшла додому, було вже біля десятої вечора. – Ти де пропала? В магазині була? Ти ж знаєш, в нас хліб закінчився. Що ми маємо їсти з твоїм чоловіком, – замість того, щоб спитати як справи, сказала мама з порогу

Валентині стало погано на роботі. Вчителі так налякалися, що викликали швидку допомогу. Ті привели її до тями, і хотіли положити в лікарню, але Валя відмовилася. Потім вона довго “виливала душу” чуйній директорці, а коли прийшла додому, було вже біля десятої вечора. – Ти де пропала? В магазині була? Ти ж знаєш, в нас хліб закінчився. Що ми маємо їсти з твоїм чоловіком, – замість того, щоб спитати як справи, сказала мама з порогу.

***

Шкода, що вона, Валя, зрозуміла це зовсім недавно.

А до того старанно намагалася завоювати любов і прихильність.

Спочатку батька і матері. Вона була єдиною і пізньою дитиною, але батьки завжди скупилися на ласку і ніжність для неї. Вони хотіли іншу дитину: активну, непосидючу, впевнену в собі. А Валя любила усамітнитися в кутку і читати книжки. Або мріяти про щось своє.

У старших класах мама з татом відверто говорили, що успіхи Валентини їх не задовольняють. Звичайно, вона вчилася непогано, але… Батьки кожен раз перераховували досягнення сусідських дітей, її двоюрідних сестер, синів і дочок колег. Валя завжди була гірше за них. Як не старалася, шкільних предметів на “відмінно” не “витягувала”. І спортивною чемпіонкою не вдалося стати.

Після закінчення школи Валя вирішила вчитися на філолога. Тому що книги – це її справжнє захоплення. З ними вона забувала про свої турботи і проблеми, поринала в іншу реальність.

На той час її батька вже не було. А мати, почувши, яку професію вибрала собі дочка, лише покрутила пальцем біля скроні. Мовляв, що з неї взяти. Незважаючи на несхвалення рідної людини, Валентина успішно закінчила вуз. Влаштувалася працювати в школу. І дуже любила свою роботу. Їй подобалося прищеплювати дітям любов до рідної мови, до слова. Зі своїм майбутнім чоловіком познайомилася на зупинці. Поспішала додому і випадково розірвався пакет.

Картоплини покотилися по тротуару. Міша кинувся їх збирати. Так і розговорилися. Валі її новий знайомий здався ввічливим і турботливим, тому відповіла на його залицяння. А Міша називав її красунею, обіцяв носити на руках і завжди бути поруч з нею. Тому дівчина, якій завжди не вистачало добрих слів і підтримки, була впевнена, що вона нарешті знайшла своє щастя. Казка закінчилася через кілька тижнів після весілля.

Чуйного, уважного Михайла ніби підмінили. Він почав дорікати дружину, що вона не так одягається, не те готує, багато часу проводить на роботі. А сам осів удома після того, як його скоротили.

– Я шукаю високооплачувану роботу. Працювати за мінімальну зарплату не буду, – відмахувався від дружини. Вічні сварки, та суперечки… Валентині доводилося нелегко. Вона завжди у всьому була винною, а мати з чоловіком об’єдналися проти неї єдиним фронтом. В той день після уроків Валентині різко стало погано. Все через те, що вранці мати допікала їй тим, що  не могла знайти в своїй сумочці гроші. Винила в цьому дочку. Хоча Валя навіть не заходила в її кімнату.

– Знаю, що це ти нишпорила по кутах, щоб привласнити мою пенсію! Рідна дочка, а крaде гроші у матері. Ось і пригріла змію під боком, – Не вгамовувалася матуся. Валя виправдовувалася, як могла, але марно. Від безсилля і відчаю по щоках потекли сльози.

– Тихо! Спортивні новини! – крикнув з кухні чоловік. Він навіть не думав захищати дружину і продовжував насолоджуватися кавою. Свекруха життя не дає. А в обід у Валентини запаморочилося в голові. Їй здалося, що ось-ось знепритомніє. Перелякані вчителі викликали “швидку”. Медики сказали, що їй не добре. Пропонували поїхати в лікарню, але жінка навідріз відмовилася.

На щастя, через пів години медикаменти подіяли і Валентині стало трохи легше. – Бережи себе, Валентино. Ти ж ще така молода, – клопоталася біля неї директор Ніна Степанівна. – У тебе ще все життя попереду. Валя тільки зітхнула, тому що їй здавалося, що вона – стара баба. А від майбутнього не очікувала ні радості, ні добра, ні щастя.

– Підемо. Хочеш я проведу тебе додому? – запропонувала чуйний директор. І була вражена, коли почула відповідь. – Не хочу додому, – прошепотіла Валя. Вони говорили довго. Валя виливала свій бiль і образу. На місто впали листопадові сутінки, а по підвіконню застукали краплі дощу.

На прощання Ніна Степанівна обняла Валю і обіцяла допомогти їй, якщо буде потрібно. Валя ж обіцяла подумати над її пропозицією. Як тільки молода жінка ступила на поріг будинку, мама з чоловіком кинулися до неї з претензіями. – Де ти пропадала? Купила продукти? Швидше готуй вечерю, – допитувалися обидва. І ніхто і не думав запитати, чи не трапилося нічого на роботі, як вона себе почуває, чи не хоче вона чашечку чаю.

“Ні, я тут не дочка і не дружина, а так, прислуга”, – подумалося Валі. Вночі їй не спалося: нарешті зрозуміла, що її терпінню прийшов кінець. Кілька днів вона вичікувала нагоди, коли нікого не буде вдома. Спакувала в сумку найнеобхідніші речі, взяла документи і поїхала на вокзал.

Перед тим як сідати в поїзд, вийняла з мобільного телефону карту і викинула її в урну. Уже до вечора Валя була далеко. На пероні її зустріла Катерина Іванівна – подруга Ніни Степанівни, теж директор школи. Вона зраділа приїзду цієї жінки, бо зі школи якраз звільнилася вчителька української мови і літератури. А тут – доля послала хорошого фахівця.

Зовсім скоро Валя відчула, що в цьому маленькому містечку біля гір їй легше дихається. І дуже хочеться жити. Тому вона вдихає повітря, гуляє по тихих вуличках і вчиться посміхатися перехожим. Записалася в бібліотеку і читає багато книг. А вечорами кутається в спокій і п’є трав’яний чай з медом разом зі старенькою бабусею, у якої орендує кімнату. Минуле відступило, і тепер Валентині не потрібно завойовувати любов.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!


Джерело