– На, забирай. Твоїми стараннями вона народилася, ось і виховуй сама!Все через тебе! Та будь ти неладна! – Тітко Міло, вітаю. А Ви яким вітром? – я здивовано витріщилася на родичку, що стояла за моїми дверима в неділю о сьомій ранку. – А тобі що, мама не дзвонила? Ми з нею домовилися, що ми з Томочкою у тебе поживемо. Нагуляла вона у мене, ось, приїхали проблему вирішити. А то у нас в селі, сама розумієш – рознесуть все по всім куткам. А як її потім таку заміж видати?

Рік тому.

– Тітко Міло, вітаю. А Ви яким вітром? – я здивовано витріщилася на родичку, що стояла за моїми дверима в неділю о сьомій ранку.

– А тобі що, мама не дзвонила? Ми з нею домовилися, що ми з Томочкою у тебе поживемо. Нагуляла вона у мене, ось, приїхали проблему вирішити. А то у нас в селі, сама розумієш – рознесуть все по всім куткам. А як її потім таку заміж видати? – примовляла двоюрідна тітка, проходячи в квартиру і затягуючи за собою дівчину років 18. – Ось, знайомся: Тамарочка моя. Ууу, гулена! – тітка дала дівчині запотиличника.

– Ну, Роззувайся! Що стала! – крикнула тітка Міла на дівчину.

Та, від окрику матері, втиснула голову в плечі і почала розшнуровувати черевики. Поки гості роззувалися, я пішла в кімнату і подзвонила мамі:

– Мамо, що за справи?

– Ти час бачила? – обурилася мати.

– Бачила, уяви собі. Ти якого дідька тітку Мілу до мене відправила?

– Кого? А, мілу. Вона дзвонила днями, в гості напрошувалася, я відкрутилася. Про тебе питала. Я сказала їй, що ти з хлопцем живеш. Що, притяглися все-таки?

– Мамо, ти така здогадлива! Робити тепер що? – я була в розпачі.

– Ну, придумай щось, і швидше. А то мілка вона така – і на півроку може залишитися. Удачі тобі!

– Мамо! – я не встигла, мамуля кинула трубку, залишивши мене наодинці з настирливою родичкою.

– Оль! Я помиюся сходжу, ти за моєю недолугою приглянь, щоб не втекла. А то втовкмачила собі в голову – народжувати вона буде! Любов у них! Ти мені рушника і шампунь дай, а то в сумку не влізло. – Тітка міла з’явилася на порозі кімнати.

Варто було тітці сховатися в ванній, як на мене насіла її дочка:

– Випусти мене, га? Микита слідом за нами їхав. Він, як почув, що мати мене до лікаря тягне, відразу прийшов руки моєї просити. А вона його прогнала, говорить за сина Петровича мене видасть, мовляв, у них п’ять корів, а у Микитки мого тільки вітер в голові та морда гарненька. Ну, будь ласка, Олю! Мене мама не слухає, а ми дійсно одне одного любимо!

– Років тобі скільки, наречена?

– Двадцять майже, я просто виглядаю молодше. Відкрий, га? – Тамарочка дивилася на мене своїми довірливими коров’ячими очима.

Я не змогла відмовити. Якщо в 20 років дівчина хоче народжувати, тим більше збираючись заміж за батька дитини, то це тільки їхня справа. А тягнути дочку позбавлятися від рідного онука, щоб потім прилаштувати в більш вигідні руки – це низько. Тамара пішла, гаряче подякувавши мені на прощання.

Тітка Міла вийшла з ванни задоволена. Вона оглянула квартиру, моментально насупилася і запитала:

– А моя де?

– З нареченим, – я знизала плечима.

– Ах ти! Я ж по-родинному тебе попросила! І що тепер буде! Дочка мати-одиначка! Як ми дитя піднімати будемо? – розкричалася тітка Міла.

– Але вона до Микити свого пішла! Одружитися хочуть. Що Ви чужому щастю заважаєте? – заперечила я.

– Немає ніякого Микити! То проти її волі було, вона навіть не знає, від кого! А вона вперлася – буду народжувати і все тут! Ну спасибі тобі, удружила!

Тітка Міла зібралася і пішла на пошуки дочки. Увечері вона прийшла, забрала свої речі, плюнула в мою сторону і пішла.

Зараз.

Дежавю: сьома ранку неділі, дзвінок у двері. Я відкриваю, там стоїть тітка міла з кричущим згортком на руках.

– На, забирай! Твоїми стараннями вона народилася, ось і виховуй сама!

– Тітко Міло, а Ви в своєму розумі? – я ошелешено дивилася на постарілу жінку.

Вона пройшла, вручила мені дитину, села на стільчик і розплакалася:

– Любов у неї трапилася, втекла, дитину покинула. Записку накарябала «не шукай» і втекла. А я куди з онукою на руках? Жити ми на що будемо? Все через тебе! Та будь ти неладна! – тітка Міла вискочила з квартири і втекла, залишивши дитину мені.

Я зателефонувала мамі і пояснила ситуацію.

– Мамо, що робити? Вона кричить!

– Зараз приїду, тримайся там!

Мама позичила у мого брата автолюльку і примчала з сумішшю, пляшечками і памперсами. Погодувавши дитину, мама зібрала дівчинку:

– Поїду в село, поговорю з Мілою. Грошима допоможу на перший час. А що робити? Не в дитбудинок же рідну душу!

Вони домовилися. Не тільки між собою, а й з іншими родичами. Щомісяця, хто скільки зможе, будемо відправляти тітці Мілі на внучку Сарочку. Мене, як непряму винуватицю, обклали даниною в 2000 гривень щомісячно. Мені, якщо чесно, і не шкода. На добру справу гроші підуть – дівчинка така гарненька і ні в чому не винна, всі разом виростимо!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Faceboo


Джерело