З Русланом ми почали зустрічатися ще в школі, тому й не дивно, що на останньому дзвонику я вже була при надії. В голові тоді крутилися тисячі думок: Як? Що робити? Що скажуть батьки? Жила я у маленькому містечку, де всі один про одного знають, та мені пощастило, батьки підтримали. Руслан вперто вірив, що дитинка не його, тому одного дня просто зник з нашого життя. Я думала – життя закінчилося

З Русланом ми почали зустрічатися ще в школі, тому й не дивно, що на останньому дзвонику я вже була при надії. В голові тоді крутилися тисячі думок: Як? Що робити? Що скажуть батьки? Жила я у маленькому містечку, де всі один про одного знають, та мені пощастило, батьки підтримали. Руслан вперто вірив, що дитинка не його, тому одного дня просто зник з нашого життя. Я думала – життя закінчилося.

***

Трапилося так, що в школі я дружила з хлопцем. Тривало це протягом трьох років, і ось підсумок: в одинадцятому класі я при надії. Що робити? Думки розлітаються, стільки тарганів в голову забігало! А як же навчання? А що скажуть батьки? А знайомі?

Живу в маленькому містечку-знайомі практично всі. Детально писати не буду все те, що я пережила тоді. Була ще дитиною і проблеми здавалися нездоланною прірвою. Одним словом, вчилася я в іншому місті і батьки нічого не знали до того моменту, поки я не привела на світ донечку, а мій, такий уважний хлопець,  мене кинув, сказавши, що це не його дитина.

В загальному батьки мене підтримали, дякую їм величезне. Але після народження дочки я себе “закопала”, не хотіла абсолютно нічого. Все було не в радість. І на той момент в голові крутилося лише одне: “Кому я потрібна з дитиною? “Життя для мене закінчилася.

Протягом восьми років, як народилася Софійка, у мене було два цивільних чоловіка, але з ними у мене не склалося. Я людина така – якщо бачу, щодалі буде тільки гірше-на корені рублю всі відносини. Думала все, більше не буду присвячувати себе нікому крім дочки, але мені пощастило зустріти людину, яка нас полюбила.

Роман нас оберігає, цінує і в реальному сенсі на руках носить. Його теж доля “пошарпала”. За цей час ми з ним навчилися цінувати те, що дійсно дороге. Чи любимо ми один одного? Не знаю, адже вже дорослі люди, і розуміємо, що крім слова кохання є ще більш важливі і дорогі серцю почуття. Дякую всім хто прочитав, а одиноким мамам хочу сказати: не впадайте у відчай дівчата, Бог бачить все! До вас все повернеться в десятикратному розмірі! Любіть своїх дітей і ніколи не звинувачуйте їх у своїй долі! До речі, похвалюся, моя Софійка хоч і в другому класі, а вже гордість школи в своїй віковій групі!  Удачі всім матусям!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!


Джерело