– Хочу і ходжу! Якби твій чоловік влаштував свого брата до себе на роботу, то і у мене була б нормальна квартира! Так, я відвезла стіл. Я! Наш розвалився, а грошей на покупку немає. Новий собі купите, що не збіднієте,- кричала Ірина

Оселився у нас вдома так званий «барабашка»: то спідницю знайти не можу, то рушники на кухні не дорахувалися, іграшки дитини пропадати стали – але з ними-то все зрозуміло: дитина втрачає, то обмінює. Але остання пропажа вибила мене з колії.

Приїжджаємо з чоловіком додому з роботи – на кухні немає кухонного столу. Ключів від нашої квартири ні у кого бути не повинно, сусідів опитали – ніхто нічого не бачив. Містика якась.

Варіант, що з віконця вивалився стіл і пішов, як у героїні однієї відомої казки – неправдоподібний зовсім.

Стали сидіти, думу думати – де ж пропажа. Так нічого і не придумали. Але факт залишається фактом – стіл пропав.

Через тиждень у племінника чоловіка був день народження. І яке ж було моє здивування, коли на кухні будинку Вадика, брата мого чоловіка, стояв наш стіл. Ми з чоловіком переглянулися і почали задавати питання.

Ірина, дружина Вадика, спробувала перевести все в жарт:

– Ах, який збіг, однакові столи, хахаха.

Це було не випадково – під стільницею син, коли був молодший, маркером написав: «мама – найкраща». І сліди саме цієї замитоїго напису красувалися під стільницею стола.

– Як ви потрапили в нашу квартиру? – запитала я. – Не відмовляйтесь, я впевнена, що це – мій кухонний стіл!

– Ірина купила його з рук. Нам його навіть привезли. – повідомив Вадик, скоса поглядаючи на дружину.

Я уважно оглянула кухню і побачила на гачку рушничок, який я втратила кілька місяців тому. А запам’ятала я його тому, що мама на восьме березня подарувала набір для кухні з написом: «з новим роком». І той самий потворний сніговик знущально витріщався на мене з рушники на Іріній кухні.

– Цікаво, а улюблену синю спідницю я теж в цьому будинку знайду? І туш, з фіолетовим ковпачком? І жовтий шарфик, що у мене в коридорі ще з часів випускного валявся?

Ірина мотала головою, всіляко заперечуючи свою причетність до дрібних крадіжок. Тоді я вирішила поговорити з її молодшою ​​донькою, адже всім відомо: діти – знахідка для шпигуна.

Загалои, все було досить логічно: племінник ходив в садок, Вадик працював з ранку до вечора, а Ірина одна сиділа вдома з малявовкою.

Вона постійно скаржилася, що ніхто їй не допомагає з молодшою – мама Ірини в іншому місті, а наша з нею свекруха онуків від синів не визнає і вважає нас людьми другого сорту. Значить, якщо злодій – Ірина, то її молодша дочка – мимовільний співучасник.

– Сонечко, а тобі подобається до нас в гості ходити? – запитала у серйозної майже 3-річної дівчинки. – У нас в коридорі червоні маки намальовані, які тобі так подобаються.

– Подобається. – кивнула племінниця.

– А коли ти останній раз до нас приходила, твої кузен і дядько були вдома?

– Ні. – похитала головою дівчинка. – Нікого не було. Тільки це секрет!

– А ти з ким в гості ходиш?

– З мамою. Але ми нічого не зробимо там, чесно-чесно. Ми просто дивимося, як люди живуть. Так мама каже.

Докази були отримані – маленька свідок здала свою матір з потрохами.

– Хочу і ходжу! Якби твій чоловік влаштував свого брата до себе на роботу, то і у мене була б нормальна квартира! Так, я відвезла стіл. Я! Наш розвалився, а грошей на покупку немає. Новий собі купиш, що не збіднієте,- кричала Ірина.

Працевлаштування Вадика – окрема тема. Він ніде не затримується довше, ніж на кілька місяців. «Гордий він у мене» – пояснює Ірина. А по мені – не гордий, а дурний: здалося Вадику, що начальник косо подивився – звільняється, штовхнув його колега випадково – звільнення, в курилку не покликали – звільнення

Адже у Вадика тонка душа, він не може продуктивно працювати в оточенні недоброзичливців і заздрісників.

А до чоловіка на роботу його не брали – освіти у Вадика немає.

– Ірина, а ключі ти де взяла? – запитав у злодійки, мій чоловік.

– З дітьми вашими якось сиділа, ось і зробила на прогулянці. Від вас адже подяка не дочекаєшся. Ось і подумала – стануть в нагоді. У вас вдома адже багато всього, хто в вашому хаосі розбере чи все на місці. І гроші іноді брала, але ви навіть не помітили.

Добре придумала – чоловік не працює? Кради у родичів!

Ключі були відняті, замки поміняні – про всяк випадок. Чоловік звинувачує у всьому Ірину, а я вважаю винуватим її чоловіка-нероби: якби у Ірини був нормальний працюючий чоловік, то їй би і в голову не прийшло обкрадати нас через заздрість.

Але крадіжка столу – це явно перебір. Його ми, до речі, забрали.


Джерело