Одне пригнічує Оксану: чоловік у неї, на її думку, марнотрат. Гроші йому палять кишеню. Отримавши зарплату, Костя по дорозі йде в магазин, і там, не дивлячись на ціни, накуповує всякої нісенітниці. Рулети, ікра, червона риба, дорогі несезонні фрукти, пляшка хорошого вина, цукерки, торт… Діти пищать і стрибають на кухні, чоловік відчуває себе добувачем, який приніс додому мамонта, а Оксана мало не плаче, рахуючи залишки авансу. Їй і в голову не прийде купити СОБІ журнал або тістечко

– Мої батьки прожили разом сорок три роки, і весь час, що я пам’ятаю, у них було суворе правило: тато отримував гроші і все до копійки приносив мамі! – розповідає двадцятивосьмирічна Оксана. – З роботи, з шабашки – неважливо. Все – в сім’ю! Мама все життя розпоряджалася сімейним бюджетом: економила, збирала, планувала відпустки і великі покупки. Я вважаю, що це правильно. Гроші мають бути в одних руках!

Оксана і Костянтин – молода родини. Їм обом по 28, проте, два місяці тому вони стали багатодітними, народивши вже третю дитину. Старшим малюкам 4 і 2 роки. Оксана не працює, сидить з дітьми, і, треба відзначити, вона просто розумниця: і господиня прекрасна, і мама чудова. Дітлахи чистенькі, дружні, вдома порядок, завжди є гаряча їжа, а то ще й пироги або булочки до чаю.

З такою юрбою малюків управлятися непросто, проте Оксана робить це блискуче. Костя теж їй до пари – з роботи бігом біжить додому, допомагає по господарству і з дітьми. Одним словом, чудова сім’я.

Одна біда – грошей у них небагато.

Живуть в чомусь за рахунок Оксаниної хазяйновитості і бережливості: з недорогих звичайних продуктів Оксана день у день ​​винаходить смачне і різноманітне меню: то запече, то обсмажить, то приготує в тісті, то приправить якимось соусом власного приготування… Дуже виручають супи і випічка. До того ж, Оксана навчилася шити і в’язати, це теж виявилося вигідно. Принаймні, діти одягнені від і до. Тканини та нитки ще з маминих запасів, часів дефіциту. Тоді хапали все, що на полицях лежало – а тепер стало в нагоді. Практично без витрат виходять гарні речі. Часу тільки багато йде на це стояння біля плити і шиття-в’язання. Але часу у Оксани море, його не шкода.

Гроші ж Оксана витрачає дуже економно.

Вона знає всі ціни у всіх найближчих магазинах, намагається нехай і сходити з коляскою подалі, але зате купити подешевше. І навіть якщо загальний чек вийде дешевше всього на 20-30 гривень, але ж копійка руб береже. М’ясо Оксана бере в одному місці, овочі – в іншому, молочку – в третьому. Так і виживають.

Ще й на задоволення вистачає, на кіно, книги, поїздки з друзями на шашлики, подарунки на дні народження, нові іграшки дітям.

Одне пригнічує Оксану: чоловік у неї, на її думку, марнотрат. Гроші йому палять кишеню. Отримавши зарплату, Костя по дорозі йде в магазин, і там, не дивлячись на ціни, накуповує всякої нісенітниці. Рулети, ікра, червона риба, дорогі несезонні фрукти, пляшка хорошого вина, цукерки, торт… Діти пищать і стрибають на кухні, чоловік відчуває себе добувачем, який принесли додому мамонта, а Оксана мало не плаче, рахуючи залишки авансу.

– Ні, ну навіщо? – журиться вона знову. – Я півдня стояла біля плити, готувала. Вдома є тефтелі, овочеве рагу, булочки з корицею, все свіже, прямо з печі. Тепер, коли на столі ікра і авокадо, рагу і тефтелі, звичайно, ніхто не їстиме, все простоїть і піде в смітник – викинуті гроші…

Оксана вже сто разів просила так не робити, розмовляла, пояснювала – але двічі на місяць одна і та ж тяганина. Стільки грошей даремно!

Звичайно, вони з’їдять і делікатеси – сьогодні, завтра, післязавтра…

Але у Оксани душе і серце щемить від думці про те, скільки ж витрачено грошей – ось так, бездумно, за раз!

З одного боку, Костя заробляє, має право і витратити один раз. Тим більше не на пиятику з мужиками, а на продукти для сім’ї, смакоту, які зазвичай вони не купують.

Напевно, треба зрідка собі це дозволяти. Але з іншого боку – Оксані шкода себе. З трьома дітьми, з немовлям у колясці вона під дощем і вітром преться в дальній магазин, щоб купити яйця на сім гривеньдешевше, розраховує, вигадує, економить ті ж світло і воду, годинами стоїть біля плити, примудряючись зварити з одного стегенця обід і вечерю для 4 осіб, зайвий раз собі не купить найнеобхіднішого – а тут раз, і як корова язиком злизала третину авансу!

Оксана відчуває себе збентежено.

Та вона б на ці гроші замість ікри краще б кілька комплектів білизни собі купила, врешті-решт! Їй до лікаря нема в чому сходити, соромно. Старшому потрібні кросівки, пральна машинка на ладан дихає, просто необхідна новий праска, у того ж чоловіка джинси вже протерлися, треба нові купувати, а він про це ніби не пам’ятає…

Та і взагалі, в їхньому бюджеті добрий десяток дірок. Якби чоловік зараз приніс зарплату до копійки, скільки проблем можна було б закрити! Але ні. Зате тепер у холодильнику червона риба, ех!

Але і це ще не все. Зарплату і аванс, вірніше, те, що вдається з них донести до будинку, Костя приносить в сім’ю і повністю віддає Людмилі.

А ось гроші за всякі шабашки і підробітки чомусь вважає чисто своїм доходом. З одного боку, знову ж таки, і дорікнути Костю нема в чому: з останнього підробітку він купив ролики старшому синові і очищувач повітря в дитячу – річ потрібна, давно про це думали, але не по їхнім грошам, як вважала Оксана. У них геть праски немає. Вірніше, є, але вже така древня, що її і включати страшно – невідомо, що цей девайс викине. Праски так і немає, зате цей безглуздий очищувач завзято блимає індикаторами…

У родині, взагалі, перед покупками радитися треба. Тим більше перед великими покупками. І планувати витрати бажано разом.

Ролики для дитини – це, звичайно, добре. Але коли у дитини кросівок немає, є тільки чоботи і сандалі, без проміжного варіанту – які можуть бути ролики?

Оксана хотіла б, щоб Костя всі гроші приносив і «здавав в казну». У тому числі і від підробок. Тому що, як не крути – їй, господині, видніше, як витратити гроші правильніше. Що може почекати, а що вже не відкласти. Спонтанні незаплановані покупки – це для багатих. Вони собі такого дозволити не можуть. Строгий облік і планування – те, що їм необхідно. А планувати витрати Костя не вміє і не хоче.

Якщо є в кишені гроші – він і журнал собі купить, і пообідає в їдальні, мовляв, 200 гривень не гроші все одно.

А Оксану такі вчинки і слова виводять з себе. Бач, мільйонер! Для Оксани і ті п’ять гривень – гроші. І нехай на них зараз і булку хліба не купити: непоодинокі випадки, коли на покупку не вистачає саме п’ять гривень, і без них не обійтися…

Чи має право чоловік, який працює, мати СВОЇ гроші на обід в кафе, коли сім’я весь час сидить на мінімумі? Або повинен віддати все, що має, по-чесному, в тому числі і неврахований дохід, і харчуватися бутербродами з дому?

Зрештою, Оксана ж віддає в сім’ю все, що має. Їй і в голову не прийде купити СОБІ журнал або тістечко. Краще дітям взяти кілька зайвих яблук вже.

Чи має право Оксана в такій ситуації вимагати і забирати гроші, які чоловік отримав, працюючи ночами?

Або це вже нахабство з її боку – сидячи вдома і не працюючи, роззявляти рота на понаднормові доходи чоловіка, тим більше він і так 80% вкладе в сім’ю? Ну може не так, як хотілося б Оксані. Але хто сказав, що Костя не має право на свою думку в цих питаннях?

Що скажете? Як у ваших родинах чи в сім’ях ваших рідних, знайомих?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!


Джерело