Син прийшов і попросив пустити його з дружиною пожити у мене, я відмовила. “Якщо вже створили сім’ю, то живіть окремо” – так я відповіла

Вважала, вважаю і буду вважати, що дорослі діти повинні жити окремо. Особливо, коли заводять свою сім’ю. Намагалася донести до сина і невістки цю думку, але вони тільки образилися. А я ж заради їх блага так зробила.

У мене є особистий досвід, який підтверджує мою точку зору. Коли я виходила заміж, ще вважалося нормальним, коли молоді приходять жити до батьків. Тоді і з нерухомістю справи були гірші, і з грошима.

Ми з чоловіком розписалися і спочатку прийшли жити до його батьків. Я була впевнена, що проблем не буде. Зі свекрухою я була знайома, ніяких образ від неї не бачила, мені здавалося, що і я її влаштовую. Близько півроку ми жили нормально, а потім почалися причіпки. То я робила не так, це не так, тут не доробила.

Я спочатку мовчала, а потім стала огризатися. Від чого скандали тільки розгорялися. Чоловікові нерви тріпала і мати, і, чого вже тут гріха таїти, я. Молода, дурна, мені б мовчати, а я …

Загалом, поставила я чоловікові ультиматум – з’їжджати до моїх батьків. Нам ще близько року було стояти в черзі на житло, ось цей рік і передбачалося жити у моїх. Чоловік скриплячи зубами погодився.

Там мирне життя тривало всього пару місяців, потім мама почала і мене, і чоловіка повчати життю, робити зауваження. Як ми не розлучилися – не розумію. Хоча до спільного проживання мою маму зять теж влаштовував, та й мені вона ніколи, ні до, ні після так нерви не мотала.

Зате як тільки ми переїхали в своє житло, у нас з чоловіком настало просто райське життя. Другий медовий місяць, можна сказати. І з батьками стосунки налагодилися і у чоловіка, і у мене. Чудеса, та й годі.

З тих пір я просто впевнена – поживи ми ще трохи з батьками, від розлучення нас вже нічого не врятувало б. А так прожили душа в душу двадцять років.

Пам’ятаючи свої митарства, коли син прийшов і попросив пустити його з дружиною пожити у мене, я відмовила. Так, я одна в двокімнатній квартирі живу, але рідного сина не пущу з дружиною. Тільки тому, що він сам не розуміє, про що просить. Я розповіла синові свою історію, але молодь же завжди все краще знає.

– Ну ти ж у мене адекватна. І дружина у мене нормальна, не будете ви один до одного чіплятися. Не хочеш – так і скажи, але придумувати, що це заради мого ж блага, не треба.

Мені залишилося тільки головою качати. Виникло бажання погодитися, покликати, щоб син на власні очі побачив, як це буває, коли чужі люди змушені жити разом довгий час. Так, формально невістка тепер моя сім’я, але по факту я їй чужа тітка, як і вона мені. Хотіла покликати, але подумала, що розлучення сина занадто висока ціна за те, щоб я довела свою правоту.

Намагалася розмовляти і з невісткою, але та теж вважає, що вже вони-то з чоловіком точно не посваряться.

– Я вам так не подобаюся, що ви нам навіть допомогти не хочете?

– Та ні, подобаєшся, тому-то я так і роблю. Але зрозумієш ти мій вчинок набагато пізніше.

Мабуть, наступним кроком буде їх заселення до сватів. І чую, що нічим хорошим це справа не скінчиться. Ось думаю, розміняти квартиру і допомогти з іпотекою, щоб син сім’ю не втратив, або не чіпати нерухомість і по дарчі забезпечити сина житлом, яке не буде нажитим у шлюбі. Поки не знаю, що краще.

Джерело