Ви, свахо, поїсти полюбляєте! Та нічого, куштуйте, бо ресторанної їжі ви, мабуть, не їли зроду! – заможні свати весь час глузували над Іриною. Їй було соромно і незручно за постійне дорікання у бідності, але вона терпіла!

Яків приїхав до матері, щоб познайомити її зі своєю нареченою. Ірина Анатоліївна щиро раділа щастю сина. Жанна – інтелігентна дівчина із заможної родини. Принципова та вихована, а головне – любить Яшу.

Чоловік Ірини помер давно, тому сина жінка сама виховувала. Грошей постійно не вистачало, Ірині доводилося працювати на декількох роботах, щоб хоч якось перебиватися.

На їхньому столі не було делікатесів та смачних наїдків, але завжди був свіжий суп, борщ, каша чи картопелька. Не було дорогих речей, та син не стидався ходити у одязі, який віддавала від старшого сина тітка, батькова сестра. Меблі у будинку були убогі, та в приміщенні завжди було чисто і затишно. Маленький Яків все розумів: матері важко самій і часто після школи прибігав на її роботу, щоб чимось допомогти.

Згодом хлопець навчався у військовому училищі, а мати ще влаштувалася в нічну зміну, щоб сину були гроші на достойну освіту. Коли Яків вивчився, то звільнив матір від такого тягаря – гроші він і сам міг заробити. Тому Ірина вже працювала на одній роботі.

Звичайно, Ірину дуже спантеличила звістка про одруження сина. Свати забажали, щоб весілля було розкішним: у найдорожчому ресторані міста, з лімузином, з виїзною церемонією. А у Ірини з Яковом таких коштів не було. Однак син запевнив, що візьме в борг у знайомого військового, а потім поверне. Хочуть батьки Жанни таке пишне весілля, хай так і буде!

Коли Ірина Анатоліївна прийшла додому до сватів, почувала себе досить не комфортно. Батьки Жанни тільки те робили, що хизувалися своїм маєтком, дорогими меблями та посудом.

– Ви, свахо, поїсти полюбляєте! Та нічого, куштуйте, бо ресторанної їжі ви, мабуть, не їли зроду! – заможні свати весь час глузували над Іриною.

Їй було соромно і незручно за постійне дорікання у бідності, але вона терпіла, бо мріяла, щоб її син щасливим був. Нестерпно і принизливо, але добре, що хоч син не чує.

Прийшла дата довгоочікуваного весілля. Яків подбав про кошти. Та й Ірина позичила гроші у племінниці покійного чоловіка. Ресторан замовили розкішний, як того свати хотіли. Гостей було дуже багато.

Батьки нареченої знову дорікнули жінці:

– Бачте, який бенкет ми влаштували!

Однак це було не так. Свати оплачували місця своїм гостям, а Ірина з сином – своїм. Тому з боку нареченого гостей було небагато – близько п’ятнадцяти осіб.

У розпалі весілля батьки Жанни підійшли до молодих, щоб привітати:

– Ми вітаємо вас! І даруємо дорогі меблі від відомого дизайнера. Це і ліжко, і шафа-купе і кухня. Про такий сюрприз можна тільки мріяти!

Жанна радісно застрибала, обійнявши батьків. Яків потиснув руку тестю, обійняв тещу. Всі гості підтримали такий сюрприз оплесками.

Коли дійшла черга до подарунка від матері нареченого, вона спокійно підійшла до наречених. Гості з боку сватів навіть відвернулися, бо знали, що на щось путнє грошей у жінки немає.

– Бажаю вам, діти, бути щасливими! Жанночко, тобі дарую найцінніший подарунок, що є у мене. Це мій син!

Гості стиха реготали – оце подарунок! Які ж вони убогі!

Тим часом Ірина обійняла сина і невістку. Потім дістала з кишені невелику коробочку. З неї Жанна дістала ключі від будинку. Свати та їхні гості аж роти повідкривали від подиву. Звідки у бідної жінки гроші на такий подарунок?

Насправді, той будинок переписав на Якова дідусь Андрій, батько покійного чоловіка Ірини. Він був немічний і кволий, тому жінка забрала його до себе доглядати. Але цю таємницю знала лише Ірина.

Джерело