– Мамо, для чого ти з’явилася на роботі в Уляни? – Роботі? Ти що, справді думаєш, що “це” називається роботою? Мені вже перед усіма родичами соромно. Таку невістку я в хаті бачити не хочу. – Добре! Тоді і мене ти більше не побачиш. – Оксано, – заступився за сина Артур Васильович, – Може вона господиня хороша. Чого зразу про погане? Познайомимось ближче, там і роздивимось. Не тобі ж з нею жити

– Мамо, для чого ти з’явилася на роботі в Уляни? – Роботі? Ти що, справді думаєш, що “це” називається роботою? Мені вже перед усіма родичами соромно. Таку невістку я в хаті бачити не хочу. – Добре! Тоді і мене ти більше не побачиш. – Оксано, – заступився за сина Артур Васильович, – Може вона господиня хороша. Чого зразу про погане? Познайомимось ближче, там і роздивимось. Не тобі ж з нею жити.

***

– Орисю, що так довго? Вечеря холоне!

– Вибач що запізнилася, мамо. Ти не повіриш, де я зараз була і з ким познайомилася! – Орися спішно роззулась, повісила куртку на вішалку, помила руки і сіла за стіл.

– Може, розкажеш? – з посмішкою запитала Оксана Андріївна у дочки, наливаючи їй чай в порцелянову чашку.

– Розповім, ви з татом не впадіть тільки.

– І з чого ми повинні впасти? – зацікавився розмовою Артур Васильович, прибираючи газету.

– Наш Діма дівчину завів! – на одному диханні випалила Орися.

– Це ж добре! – зраділа Оксана Андріївна.

– Звичайно добре, я вже думав – він у нас по…

– Артуре! Не смій так говорити про нашого сина! – погрозила пальцем чоловікові мати сімейства.

– Мовчу-мовчу. – посміхнувся Артур Васильович.

– І яка вона? Ти з нею познайомилася? Красива? Скільки років? З якої родини? Як звуть?

– Мам, я зараз все розповім, не треба засипати мене питаннями. Звичайна дівчина. Так ви з татом її навіть бачили! – заінтригувала Орися батьків.

– Де?

– Вона працює на автомийці, де ми всією сім’єю машини миємо. Вони там і познайомилися! Уляна, руда така. – випалила Орися і відкинулася на спинку стільця, із задоволенням спостерігаючи за зміненими обличчя батьків.

– На автомийці? – розгублено перепитала Оксана Андріївна.

– Подумаєш! Може, господиня вона хороша. Може і дівчина порядна. – заступився за подружку сина Артур Васильович.

– Артуре, ти жартуєш? Ти їх там бачив? Всі якісь… косі, рябі. Невдахи! І наш син зв’язався з однією з них? Та хіба дівчина з пристойної сім’ї буде працювати в такому місці? – Оксана Андріївна втратила дар мови.

– Оксанко, душа моя, заспокойся. Та ж не на трасі він її підібрав? Може, дівчинка вчиться, а там просто підробляє? Не можна судити людину тільки за місце її роботи. Та й взагалі, раз робота є, значить не ледача, з Діми гроші не тягне. – розсудив Артур Васильович.

– Мій син приведе додому дівчину з автомийки… Яка ганьба! – закрила обличчя руками Оксана Андріївна.

Подальша вечеря пройшла без настрою.

***

– Доброго дня, – Оксана Андріївна прищулилася і прочитала ім’я на бейджику, – Катерина. У вас тут працює одна дівчина – Уляна. Вона звабила мого сина. У вас автомийка або що? Конторка з підбору багатих женихів? Так що ваші дівиці собі дозволяють?

– Заспокойтеся, будь ласка! Ми у всьому розберемося!

– Розберетеся? Я вимагаю, щоб її негайно звільнили! – Оксана Андріївна зробила глибокий вдих, намагаючись заспокоїтися.

– Я зараз піду і в усьому розберуся. Чай каву?

– Ні дякую.

Провівши поглядом менеджера, Оксана Андріївна сіла на зручний диванчик і стала чекати. В її уяві все малювалося набагато яскравіше: приїхати на автомийку, присоромити дівчину при всьому чесному народі,  як її виганяють з роботи і вона йде, затиснувши під пахвою калоші.

– Прошу вибачення за очікування. Я поговорила з дівчатками. Вони нічого не знають. – повернулася Катя і розвела руками.

– Я хочу її бачити!

– Боюся, сьогодні це неможливо. Уляна працює не в мою зміну. Судячи з графіком, вона вийде завтра.

– Тоді я завтра заїду в вашу… кантору. – Оксана Андріївна встала з диванчика і пішла з гордо піднятою головою.

***

– Уляна, вона пішла. Що ти наробила? – Уляна повернулася в кімнату до персоналу і почала розпитувати худеньку рудоволосу дівчину.

– Нічого я не накоїла. Дмитро пів року мене на побачення кликав, проходу не давав. Дістав. Погодилася, аби відстав. Думала, буду руками їсти і голосно чавкати на побаченні, він на мене подивиться і відчепиться. А він мені серветкою губи витирати давай. Потім друге побачення. третє… Якось так вийшло. Відносини у нас, рік майже разом.

– Уляно! Заборонено мати особисті відносини з клієнтами автомийки!

– Та знаю я. Мені ж останній курс залишився, потім нормальну роботу знайду. Я не можу зараз залишитися без роботи!

– А що твій багатій? Чи не хоче тебе утримувати? Ось, навіть з сім’єю не познайомив.

– Він хоче, я не хочу. Не можу я на чужій шиї сидіти. Зараз навчання закінчу, буде у мене освіта і нормальна робота. Тоді і познайомимося. А зараз що? “Мамо, тату, це – Уляна, і вона миє машини!” Не хочу так!

– Гаразд. Я начальству нічого не скажу. – пішла на поступку Катя. – Поговори зі своїм… залицяльником, щоб маму свою вгамував.

– Я скажу. Дякую тобі, Катерино! – Уляна міцно обняла жінку.

***

– Мама, навіщо ти потяглася до Уляни на роботу? – Дмитро дивився на матір, примруживши очі.

– На роботу? Скажеш теж! – фиркнула Оксана Андріївна.

– Мама, будь-яка праця прикрашає людину. Працювати – не соромно, соромно не працювати.

– Ти зараз на мене натякаєш?

– Ні, мамо, не натякаю. Залиш Уляну в спокої. Будь ласка. Прийде час і я вас познайомлю. Не порти враження про себе ще до знайомства.

– Було б що псувати! Ти збираєшся привести в нашу сім’ю автомийщицю! Дімо, ти чим думаєш?

– Головою я думаю, мамо. Уляна – скромна, працьовита дівчина. Їй не важливі ні шмотки, ні статус! Значить так, мамо. Ще одна спроба в Улянину сторону, я звільнюся з татової фірми, знайду собі іншу роботу, заберу Уляну з мийки і більше ти мене не побачиш. Все зрозуміло?

– Зрозуміло.

***

– Ох, Оксано, пощастило тобі з невісткою! Красуня яка! А на Діму як дивиться, очі горять у неї! І весела і шикарна.

Оксана Андріївна посміхнулася, вислухавши похвалу двоюрідної сестри.

– Улянка у нас не тільки красуня, ще й розумниця! Інститут з червоним дипломом закінчила, господарська, скромна! Як добре, що я тоді Дмитра послухала і не стала лізти в їхні стосунки. – посміхаючись, відповіла жінка. – А весілля – не тільки моя заслуга, мені Улянка допомагала все влаштувати.

– Ти подивися, як вони разом виглядають… У неї що, животик?

– Животик!, – щасливо відповіла Ольга Павлівна. – Четвертий місяць вже пішов. До останнього Уляна заміж не хотіла, всією сім’єю її вмовляли. Вони з Дмитром 4 роки разом живуть, а все за ручки постійно тримаються. І цілуються, коли думають що їх ніхто не бачить.

– Душа моя, дозволь запросити тебе на танець. – до столика підійшов Артур Васильович і подав дружині руку.

– Дозволяю. – з посмішкою в очах, Оксана Андріївна простягнула чоловікові руку.

Приєднавшись до молодят, батьки нареченого закружляли у танці.

– Наш син – весь в мене! Теж вдало одружився. – шепнув дружині на вухо Артур Васильович.

– Скажеш теж. – зашарілася новоспечена свекруха.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!


Джерело