Моя мама пoкинyлa мене зі всіма документами біля дверей колишнього кoxaнця!

⁃ Якщо хочеш бути зі мною, то ти повинна покинути цього малого oбiaванця, — таку умову поставив новий чоловік мами, коли побачив чотирирічного мене, й вона вирішила, що погодиться!

Мені було чотири, коли я опинився перед дверима батька зі всіма документами й поясненнями мами, що, коли вона піде, я повинен подзвонити й пояснити всім, що я син Миколи. Ось так легко моя мама обміняла свого сина на особисте щастя.

На диво, пояснювати мені нічого не довелось. Батько, який відкрив двері, відразу впізнав у мені свого сина. Його дружина все зрозуміла без слів, лише роздавала вказівки чоловіку, як їм бути далі, та повідомила моєму братові та сестрі про появу нового члена сім‘ї.

На щастя, вони всі мене прийняли швидко, окрім батька, який ще весь наступний рік пропонував віддати мене у дитячий будинок, але матінка, так я почав називати його дружину, не хотіла нічого й чути про це.

Перші два роки я називав дружину тата тіткою Оленою, бо ще тоді надіявся, що рідна мама повернеться до мене, а згодом я перестав у це вірити.

Матінка була доброю до мене, турбувалась, як про рідного, тому чужим я себе не відчував.

Мій тато рідко кому показував свою любов, окрім мами, він вважав, що чоловіки мають бути сильними, тому це зайве, про своїх дітей він говорив, як про роти, які йому потрібно годувати.

З кожним роком батько відкривався мені з гіршої сторони. Він почав бити своїх дітей, згодом і мама почала потрапляти під гарячу руку, і все це припинялось лише тоді, коли він на короткий час знаходив собі молоду коханку.

Час летів, і ось ми з братом і сестрою випускники. Так склалось, що всі ми буди майже однолітками, тому й готувалися до екзаменів всі разом. У той момент батько обіцяв нам, що оплатить навчання в університеті, ми на це дуже надіялися, бо хоч і любов він не проявляв, але своїх обіцянок завжди дотримувався.
І так сталось тоді. Кожен з нас вступив у бажаний університет, а тато платив навчання у ньому й допомагав з прожиттям. Загалом, все склалось дуже добре, але потім батька не стало.

Тато був дуже багатим і мав свою власну справу, тому все це дісталось нам, його законним дітям. Між собою ми завжди були дружні, тому змагатися за спадок не стали, а вирішили керувати ним разом. На щастя, ця ідея й молодий запал відразу допомогли розшити компанію, й ось ми мали відкривати філію в одній з теплих країн. Звісно, зробити це було нелегко, тому там прийшлося б жити, оскільки я єдиний не мав тут дівчини чи хлопця, відправити вирішили мене, а я запропонував забрати й маму. Поки я буду працювати, вона могла б полюбуватися місцевістю й відпочити. Всі підтримали цю ідею.

За два дні до вильоту, коли ми з мамою пакували речі, я почув стукіт у двері. За ними стояла моя рідна мама, їй не довелось представлятися, я відразу її впізнав. Вона ще довго стояла перед моїми очима після того судного дня…
⁃ Синку, привіт, я так сумувала за тобою! Місця собі не знаходила! І от нарешті я тут, давай все повернемо! – промовила вона й наскочила на мене з обіймами. — Ти ж пам‘ятаєш свою рідну маму?

⁃ Пам‘ятаю жінку, яка мене народила, якщо ви про себе, а моя мама зараз пакує речі. Мені вас шкода, але ще більше мені шкода того маленького хлопчика, якого ви покинули! До побачення! – промовив я і закрив перед нею двері.

Я не хотів бачити більше цієї жінки. Вона була мені ніким. Тому я повернувся допомагати своїй мамі збирати речі. Мамі, яка виховала мене у любові, яка мене захищала, яка не покидала мене, знаючи, що я — це прямий доказ зради її чоловіка. Ця жінка заслуговує моєї любові та гордості, а не та, що так легко проміняла мене.

Джерело