⁃ Оленко, твоя мама прийшла по тебе, швидше біжи! – говорили діти й ледь стримувала сміх, дивлячись на новеньку дівчинку у їхньому дитячому будинку!

Хоч і маленька Оленка була у новому колективі лише місяць, але вже у неї з‘явилися вороги, які люто її ненавиділи лише за переконаність, що скоро її мама повернеться, а почалось все з того, що діти хотіли показати дівчинці дитячий будинок.

⁃ Не лізьте до мене! Вам тут жити, а не мені!

Моя мама повернеться по мене скоро! А по вас не має кому повертатися!

— кричала маленька дівчинка зі злості, щоб захистити себе і навіть не думала, що це матиме наслідки.

Оленка тепер постійно отримувала «на горіхи» від старших дітей, які не могли стерпіти такого нахабства. Та скільки б її не принижували й щоб не говорили, вона не здавалась й знову говорила, що її звідси заберуть, бо у неї є мама.

Незабаром діти придумали новий хитрий спосіб познущатися з п‘ятирічної дівчинки.

⁃ Оленко, твоя мама прийшла по тебе, швидше біжи! – казали вони їй, і вона стрімголов мчалась туди, де її ніхто не чекав.

Щоразу це говорив хтось інший, і вона знову наївно вірила їхнім словам й бігла то до вікна, то до дверей, а потім пів ночі гірко плакала, бо ніхто її не чекав. Потроху вона й сама переставала вірити, що мама дійсно її забере.

Тепер вона не бігала до вікна та дверей, коли чула цю фразу від інших сиріт, лише коротко виглядала, а раптом цього разу вони не обманюють? Раптом вона зараз побачить її теплу посмішку? Але мами ніде не було, тому вона продовжувала займатися своїми справами, не покидаючи думок про неї.

Щоразу перед сном у її голові прокручувалась одна і та ж картина, як мама дає її маленького плюшевого зайчика, якого вона зараз обіймає, й говорить: «Сонечко моє, це ненадовго, я підлікуюсь і ми знову будемо разом!

Ти головне мене чекай і ніколи не сумнівайся! Домовилися?» Поряд стоять співробітники органів опіки, які несхвально махають головою, але Оленка цього не бачить, вона усміхається й киває головою.

Неодноразово вона бігла до нянь та вчителів, щоб ті зателефонували мамі, а раптом з нею щось сталось, чи вона не знає, де саме її донечка і зараз шукає? Але вихователі спочатку просто відмахувалися, а потім від роздратування почали говорити: «Годі ходити сюди, не потрібна ти своїй матері!»

Оленка провела у дитячому будинку довгих чотири роки, закінчила початкову школу на відмінно й лише подумки похвалилась мамі своїми успіхами, а тоді у дверях постала вихователька.

⁃ Оленко, тебе сьогодні забирають. За тобою приїхала твоя мама! – промовила вона, але Оленка навіть не ворухнулась. Їй не вірилось, що цей дурний жарт тепер використовують і вихователі, але у її очах не було хитрості чи насмішки.

⁃ Це жарт? – запитала Оленка, швидко витираючи сльози від образи.

⁃ Йди за мною! – суворо відповіла вихователька і дівчинка пішла за нею. Вона нічого не відчувала, боялась, що зараз її знову осміють.

Ці слова ще ніколи не були правдою, тому чому мали бути зараз?
Проте, увійшовши у кабінет директора, дівчинка помітила жіночу постать у кріслі. Вона повернулась до неї й м‘яко усміхнулась, а тоді директриса сказала, що це і є її мама.

А де ж тоді її рідна мама? Вона ж просила дочекатися її. Невже все це будо даремно? Тепер у неї дві мами?

Виховательки переглядалися між собою, доки дівчинка усвідомила все, що сталось. У той день вона подорослішала й помудрішала, її погляд змінився, вона більше ніколи не зможе бути дитиною.

Звісно, нам би всім хотілось вірити, що насправді Оленка повернулась до рідної мами, але це було б брехнею. Проте, я надіюсь, що кожна дитина, яка жадає батьківської любові у дитячому будинку, одного разу зможе почути: «Час пакувати речі, за тобою прийшла мама

Джерело