«Ти й твій син не заслуговуєте навіть копійки!» – написала мені нова дружина чоловіка

З Ігорем ми не змогли нормально розійтися. На жаль, наприкінці стосунків моя думка про нього змінилась у кардинально інший бік, і єдине позитивне, що він залишив після себе — це наш п‘ятирічний син. Мій чоловік завжди був легким у спілкуванні, тому я не здивувалась, що уже через кілька місяців у нього з‘явилась дівчина.

Але от здивувати мене було чим, бо вже через рік я отримала від неї повідомлення такого змісту: «Я зі шкури вилізу, аби ти не отримала aліментів. Ти й твій син не заслуговуєте навіть копійки!»

Я спочатку подумала, що це невдалий жарт. Чоловік знав, що саме його аліменти допомагають нам «триматися на плаву». Я сама працюю неповний день, бо іншу половину присвячую сину, забираю його з дитячого садка, займаюсь вихованням та навчанням та й багато часу йде на приготування їжі та утримання квартири у чистому вигляді. Мої гроші ми витрачаємо на проживання, а аліменти, щоб оплатити синові гуртки, одяг та різні розвивальні ігри та книги.

Я вдячна своєму чоловікові за те, що він ніколи не дорікав мені грошима, коли я була у декреті й навіть, коли вирішив покинути мене з дворічним сином, залишив однокімнатну квартиру, щоб ми мали де жити.

Відразу після виходу з декрету я вийшла на роботу, бо боялась, що рано чи пізно може статися, що чоловік залишить нас з сином без нічого. Проте два роки він старанно платив аліменти й лише цікавився, куди я їх витрачаю (без чеків, що мене радувало, бо це досить довірливі стосунки).

Два роки поспіль він давав додатково 10 тисяч гривень перед літом, щоб ми змогли з сином поїхати на кілька днів на море чи у гори. Про сина він турбується не тільки матеріально, але й часто з ним бачиться, гуляє.

Перші кілька місяців навіть у гості приїжджав і сина до себе з ночівлею забирав, але після появи його нової дружини він припинив це робити, говорить, що вона проти.

Я намагалась не думати про її повідомлення, а й схоже не сподобалось, що я не вчиняю скандал, і вона сама мені зателефонувала й почала говорити, яка я невдячна, і що змушую чужого чоловіка купувати подарунки МОЄМУ сину. Я ніколи не змушувала чоловіка дарувати синові щось конкретне, він мені ніколи не звітувався про те, куди й на які подарунки витрачає гроші, це не моя справа, тому й вплинути я на це не могла.

Після такої розмови з його дружиною, я зателефонувала самому колишньому чоловікові й розповіла про все, що сталось. Він дуже розізлився, що я та його нова дружина «ліземо» у його фінанси й повідомив, що сам вирішить, чи збільшувати аліменти, чи зменшувати.

Мені стало страшно від таких слів чоловіка, адже, якщо він нас відмовить у допомозі, то ми з сином будемо змушені відмовитися від багатьох гуртків та якіснішої їжі.

Попри те, що з чоловіком ми розійшлися не дуже добре, але я все ще надіюсь, що він любить сина і не дасть якійсь жінці похитнути це почуття.

Що ви про це все думаєте?

Джерело