– ТА ТИ РОЗУМІЄШ, – ВІКТОР ЗАДУМАВСЯ, ЯК БИ КРАЩЕ ПІДНЕСТИ НОВИНУ, – ПИТАЛА ТУТ ТЕБЕ ЖІНКА ОДНА, НУ ДІВЧИНА, ЧИ ЩО. НЕВИСОКА ТАКА, СКРОМНА. ПИТАЛА, ЧИ ПРИЇХАВ ТИ ДОДОМУ. А Я ЗНАЮ, ЩО У ТЕБЕ ТАМ ІНША ДІВЧИНА ВДОМА, СКАЗАВ ЇЙ, ЩО ПОЇХАВ ТИ АЖ НА ПІВ РОКУ, Я Ж НЕ ЗНАВ, ЩО ТИ ВЖЕ ЗНОВУ ОДИН. СЕРГІЙ ВІДРАЗУ НАБРАВ НОМЕР ОЛЕНИ І ПОДЗВОНИВ

 

Непримітна дівчина стала найлюбимішою. – Сергію, коли одружуєшся? – запитав Віктор – сусід з нижнього поверху. – Тобі вже років тридцять напевно? За матеріалами

– Так, дядь Віть, за тридцятник вже, – посміхнувшись, відповів Сергій.

– А хоча … – Віктор махнув рукою, – ну їх цих жінок, одна морока з ними, ходи холостим.

Сергій був одружений, і розлучився три роки тому. Завжди вважав, що дружина буде одна і назавжди. Вірною буде. А потім, коли розлучилися, думав, що це через його роботу, на яку він їхав на 2-3 місяці.

І поки він був на заробітках, вона знайшла йому заміну. І після цього ніяких перспектив з приводу одруження ніколи не будував і надій нікому не подавав. Він приїжджав, і жінки знаходилися самі собою, виявлялися якісь телефони, зав’язувалися нові знайомства.

Всі відносини тривали недовго, як йому здавалося, легко, без душевних мук і докорів сумління. Залишалися номера телефонів, з кимось розмовляв, хтось губився з уваги або він зникав, викреслюючи номер. І тільки Ленці – цій невисокій тихоні він не залишив номер телефону. Але ж вона не питала. Чому, так і сам не розумів, та й не хотів розуміти. Поїхав незабаром і забув про всіх.

***

В черговий свій приїзд зайшов на сайт і побачив її, – Оксану. При першій же зустрічі здалася йому якоюсь вітряною, – можливо, через мініатюрну фігурку, світле волосся і відкритий погляд.

Він з першої зустрічі знав, що одружується з нею. Він перевіз її в свою невелику квартиру, і вперше в житті не хотілося їхати з дому. Оксана горнулася до нього, поклавши голову на плече, і, посміхалася, закриваючи очі.

– Залишаєшся господинею, – збираючись на роботу, говорив Сергій, – кілька місяців і я знову вдома.

– А ти завжди будеш так працювати? – запитала Оксана, торкнувшись руки.

– Взагалі-то я звик, та й гроші хороші платять, ти теж звикнеш.

Не було дня, щоб він не думав про неї, рахував години, коли почує її голос не по телефону, а коли вона буде поруч. Серцю було тісно в гpудях від надлишку почуттів, коли він їхав з аеропорту на таксі. Та ж посмішка, ті ж ніжні дотики, – поруч з ним його Оксана.

Десь через тиждень він наткнувся на її переписку, – дурне дівчисько – вона ще не навчилася «замітати» за собою сліди. Сергій довго сидів перед монітором, намагаючись переконати себе, що це випадковість або помилка.

Грюкнули двері. Оксана увійшла з тією ж милою посмішкою, яку він бачив кожен день на її прекрасному обличчі.

– Ти листуєшся з чоловіками? – відчуженим голосом запитав Сергій.

Оксана «сховала» посмішку, відразу зрозумівши, що сталося, і спокійно відповіла: – Так, я листуюся.

– Навіть пояснень не буде? – також відчужено запитав Сергій. – Навіщо це тобі? Ти шукала мені заміну?

Вона сіла в крісло, поклавши ногу на ногу і, посміхнувшись, подивилася на Сергія: – Є й інші чоловіки, більш заможні. Вибач, але я гідна кращого.

Сергій встав, стукнув кулаком по дверях, сказавши тільки:

– Забирайся.

Він потім часто думав про те, що це якась кара йому за ті швидкоплинні зустрічі, за ті різкі обривання відносин. «Треба ж було з стількох дівчат вибрати саме її! – думав Сергій, копаючись в собі і в своїх почуттях. «Кажуть, снаряд в одну і ту ж воронку не потрапляє, – помиляються, – ще як потрапляє».

***

В останні дні відпочинку він не знав, куди себе подіти, тиняючись з кутка в куток по спорожнілій квартирі.

– Сергію, привіт! – зрадів Віктор сусідові. – Одружився чи що?

– Ні, дядь Віть, передумав одружуватися, – похмуро відповів Сергій.

– Та ну! Ти ніби з цією світленькою, вона ж у тебе живе.

– Уже не живе.

– Ось я й не знав!

– Чого не знав?

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩