Одного разу зранку я збиралася на роботу і свекруха запитала мене, чому у нас порожній холодильник. Увечері я тягла додому кілька величезних пакетів з продуктами, все було куплено за мої кошти

 

Надія Олегівна була переконана, що якщо вже вона дозволила нам пожити в своїй квартирі, то і ми, і мої батьки повинні бути вдячні їй до самого кінця. І краще в матеріальному еквіваленті.

Вона відразу ж прибрала зарплату сина до своїх рук. Вірніше, він і так їй її віддавав, і коли одружився нічого не змінилося.

– Ми ж у мами живемо. А це підвищені комунальні платежі і її дискомфорт від нашої присутності, – пояснював мені чоловік, віддаючи мамі чергову зарплату.

Я погодилася. На той час я теж працювала і отримувала непогану зарплату. Вирішила, що будемо потихеньку відкладати на перший внесок по іпотеці, а там переїдемо в свою квартиру подалі від свекрухи.

Одного разу зранку я збиралася на роботу і свекруха запитала мене, чому у нас порожній холодильник.

– Ні м’яса, ні риби, ні ковбаси, ні сиру, ні овочів, ні фруктів нема! – каже свекруха. – Олександр Петрович любить пельмені! Пора б уже про це знати!

Олександр Петрович – це мій свекор, тихий, непримітний, він виконував лише те, що говорила йому дружина.

– Зайдеш сьогодні після роботи в супермаркет і купиш все необхідне! Ось тобі список! – Надія Олегівна простягнула мені аркуш паперу. Поглянувши в нього, я розгубилася, здається, я мала купити половину супермаркету.

– А гроші? – запитала я.

– Які ще гроші? Ти живеш в моїй квартирі! Я через вас комуналку в три рази більше плачу! – вигукнула свекруха.

Я вирішила не сперечатися. Та й на роботу можна було спізнитися. Увечері я тягла додому кілька величезних пакетів з продуктами. Вивантаживши продукти на стіл, під пильним поглядом свекрухи, мені тут же «прилетіло»: і ковбаса не така, і сиру замало.

– Завтра купиш все те ж саме! І побільше! – керувала свекруха.

Весь тиждень я тягала з магазину продукти. І кожного разу свекруха придумувала все нові і нові потреби. Я намагалася поговорити з чоловіком на цю тему, але він не розумів про що я:

– Так самі ж і користуємося! Он я на роботу обід з собою беру, та й мило з порошком нам так само потрібно. Подумаєш, мамі адже трохи треба. Вона просто запаслива!

Тим часом апетити у мами чоловіка росли.

– У неділю приїде моя дочка з дітьми – купи що-небудь смачненьке племінникам! – повідомила Надія Олегівна.

У неділю до приїзду зовиці був куплений великий красивий торт, кілька видів печива і цукерок. А ще маленькі подаруночки дітям. Сім’я зовиці з задоволенням поглинала частування і дякувала Надії Олегівні за хороший прийом. Та світилася від щастя. А потім глянула на мене і каже:

– Тут у Артема черевички і штанці порвалися, а у Людочки колготи і маєчки малі стали – прикупи діткам одягу!

– Добре! – кажу. – Зарплату отримаю і куплю!

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩