Свекруха Інна Олексіївна пішла, але цим наробила мені ще більше проблем. Григорій перетворив квартиру музей пам’яті мами і забороняє мені щось там міняти. Це був тяжкий період, Григорій начебто перетворився у загубленого маленького хлопчика. Було дуже лячно за нього, за себе, за нашого маленького сина Данилка. Згодом, на щастя, Григорій нече прийшов до тями, оговтався. Принаймні, почав щось робити. Він і прийняв це рішення, від якого мороз по спині. Спочатку я зраділа. – Ти нічого тут міняти не будеш, ясно? Ти тут не господиня!

 

Свекруха Інна Олексіївна пішла, але цим наробила мені ще більше проблем. Григорій перетворив квартиру музей пам’яті свекрухи і забороняє мені щось там міняти.

Інна Олексіївна мені за життя не створювала стільки проблем, скільки після того, як полинула у кращий світ. Вона тут, звичайно, напряму не винна, але все ж. Якщо найближчим часом ситуацію змінити не вдасться, доведеться роз’їжджатися з чоловіком, а там і розлучення не за горами.

У Григорія з мамою були якісь особливі стосунки. Він все життя намагався заслужити її схвалення, головним мірилом успіху або провалуу нього було “а що мама скаже”. Швидше за все, там була якась історія ще в дитинстві, яка дала такий відбиток, я не в курсі деталей, чоловік не розповідав.

Мене такий стан справ не влаштовував, але Інна Олексіївна не втручалася у наше життя, і взагалі на мій погляд була цілком адекватною людиною. Вона навіть чоловіка часом осаджувала і наставляла на шлях істинний.

Так ми прожили три роки, а потім Інни Олексіївни не стало. Вона пішла раптово, ввечері пила чай з сусідкою, збиралася їхати до рідні в село, а вранці просто не прокинулася. Інестара ще була жінка…

Це був тяжкий період, Григорій начебто перетворився у загубленого маленького хлопчика. Всі турботи взяла на себе я і племінниця свекрухи. Чоловік був як в тумані від заспокійливих і власних переживань. Я дуже переживала, що Гриша розумом схибить. Було дуже лячно за нього, за себе, за нашого маленького сина Данилка.

Згодом, на щастя, Григорій нече прийшов до тями, оговтався. Принаймні, пішла приреченість з очей, почав щось робити усвідомлено, а не як робот по команді. Він і прийняв це рішення, від якого мороз по спині.

Ми планували брати іпотеку, коли я вийду з декрету. Зараз Дані два роки, ясел немає, допомогти і посидіти з ним ніхто не може, тому ще мінімум рік буду в декреті. Поки ж ми жили на орендованій квартирі. А тут чоловік вирішив, що раз мамина квартира тепер стоїть порожня, то нам треба перебиратися туди, мовляв, нема чого орендувати чужі кути.

Спочатку я зраділа – у свекрухи була непогана трикімнатна квартира. Ремонт, звичайно, своєрідний, як літні жінки люблять, але все акуратненько і охайненько. Я думала, що з часом ми все переробимо під себе. Так я не помилялася ще ніколи!

Переїхали, розібрали речі, почали обживатися. Звичайно, кожна господиня побут облаштовує під себе. Посуд, яким частіше користуєшся, переставляється вперед, щось ховається у шафки, щось взагалі викидається. Це нормальний процес. Але Григорій вважав інакше.

Спочатку я почала помічати, що кожного ранку посуд в шафі стоїть не так, як я ввечері її залишала, а як він стояв у свекрухи. Попереду чашки і тарілки, якими користувалася вона, деякі з вищербленими краями. Наш посуд стояв десь далеко, не відразу і дістанеш.

Я думала спочатку, що чоловік просто вночі йде їсть, а потім за звичкою виставляє посуд, як звик у цьому будинку. Але потім я помітила, що це стосується всього – тапочок, речей, книг. Гриша скрупульозно виставляв все так, як було завжди у його мами вдома. Я мовчала, пам’ятаючи, як важко йому далася втрата матері. Думала, що перемелется.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу нажав ее номер ниже⇩